Життя, Всесвіт і все суще
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #3
- Язык: украинский
- Переводчик: Іван Яндола
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Життя, Всесвіт і все суще». Краткое содержание книги:
Проте, на жаль, коли ось-ось мали отримати довгожданий результат, Землю знищили кораблі вогонів, космічного племені, які розчищали шлях для прокладення гіперпросторової магістралі. Врятувалися тільки двоє землян. Артура Дента в останню мить урятував від загибелі його приятель Форд Префект, який, хоч і жив у англійському містечку Гілдфорд, але насправді був вихідцем з дальньої околиці Галактики. Завдяки суперздібностям Префекта їх підбирає космічний корабель «Золоте серце», в якому мандрує колишній президент Галактики Зафод Біблброкс разом із своєю супутницею, колишньою землянкою Трилліан. їм прислужує робот Марвін, меланхолік, що перебуває у стані хронічної депресії. Зазнавши багатьох карколомних пригод і побувавши в усіх кінцях Галактики, Артур Дент на машині часу попадає на Землю за два мільйони років до того, як вона буде знищена вогонами…
— За недоречне використання якого слова? — перепитав Артур, намагаючись утримати свій мозок у рівновазі.
— Бельгія, — сказала дівчина. — У мене язик не повертається вимовляти це слово.
— Бельгія? — вигукнув Артур.
Мимо дибав напідпитку семипалий лінивець. Почувши слово, він вирячив свої очиці, відсахнувся і наступив птеродактилю з затуманеними оченятами на лапу, з урази той аж каркнув.
— Ми говоримо, — почав Артур, — про рівнинну країну з усіма її міжнародними штаб-квартирами та туманами?
— Про що ви говорите? — здивувалася дівчина.
— Про Бельгію, — відказав Артур.
— Раааааарррччччч! — захрипів птеродактиль.
— Гррууууурррргххх, — згодився семипалий лінивець.
— Мабуть, вони мають на увазі порт в Остенде для суден на повітряній подушці,— промимрив Артур. Він знов обернувся до дівчини.
— А вам траплялося бувати в Бельгії? — бадьоро спитав він, і вона ледь не врізала йому ляпаса.
— Гадаю, — сказала вона, стримуючи свій гнів, — що ви маєте приберегти такі слова для спілкування з певними артистичними колами.
— Ви говорите зі мною так, ніби я сказав щось украй непристойне.
— Саме таке ви й сказали.
Звичайно, в сьогоденній Галактиці майже не залишилось висловів, що вважалися б непристойними. Багато слів та виразів, які ще якихось там п'ятдесят років тому здавалися настільки неприйнятними, що коли їх хтось вживав на людях, то його, порушника цього табу, виключали з пристойного товариства, бувало, й пристрілювали, то тепер такі слова сприймаються як повноцінні та змістовні, а на тих, що ними користуються щодень у розмовах та письмово, дивляться як на цілком сучасних, розкутих, незакомплексованих особистостей.
Наприклад, коли в останньому зверненні до нації міністр фінансів Все-королівської маєтності планети Узварбиз'їв зібрався з духом і сказав, що, дякуючи то цьому, то тому, а ще тому факту, що протягом певного часу ніхто на планеті не варив ніякої страви, схоже на те, що їх улюблений король врізав дуба, а переважна більшість населення ось уже більше трьох років як насолоджується відпусткою, народне господарство планети, як він насмілився назвати, «попало в копирдяйську ситуацію», всі були настільки тим потішені, що він зміг спокійно вийти з залу засідань і заявити, що вони не помітили однієї незначної дрібнички: за єдину ніч їхня п'ятитисячорічна цивілізація йокнулась.
Та навіть не дивлячись на те, що такі слова, як «копирдяй», «ракло» та «пилодром» повністю прийнятні і загальновживані, одне слово перебуває під суворою забороною. Поняття, яке воно несе в собі, настільки відразне, що в усіх куточках Галактики його категорично заборонили друкувати або вимовляти в радіо-телевисиланнях, опріч як у серйозних кіносценаріях. Та є на світі, чи то пак була, одненька планета, де ті тупі пилодроми не знали, що воно означає.
— Розумію, — сказав Артур, хоч насправді ж він не зрозумів анічогісінько, — і що ж дають за те, що в серйозному кіносценарії звільна вживають назву безневинної, хоча трохи й нуднуватої європейської країни?
— Пам'ятний приз «Рорі», — відповіла дівчина, — то така маленька срібна штуковина на великому чорному п'єдесталі. Ви щось сказали?
— Та нічого я не сказав. Я тільки мав намір спитати, на що та срібна…
— Ой, мені здалося, що ви сказали «Гоп!»
— Що я сказав?
— «Гоп!»
Розділ 22
Протягом останніх років на летючу вечірку без запрошення частенько завалювалися гуляки з інших планет. І вже тривалий час постійні завсідники вечірки, споглядаючи згори рідну планету — її зруйновані міста, спустошені авокадні ферми, сплюндровані виноградники, широкі пролисини нових пустель, моря, занечищені крихтами печива та дечим гіршим, — подумували про те, що їхня Батьківщина якось непомітно втратила свою притаманну їй колись красу. Деякі з них уже стали ламати голови, як би протверезіти і підготувати вечірку до виходу в широкий космос і пошукати, а чому б і ні, інших світів, де й повітря чистіше і де можна почуватися вільніше.
Такий розвиток подій припав би до серця тій жменьці напівголодних фермерів, які ще спромогались добувати харч з виснаженого грунту планети, та того дня, коли вечірка з гиком вилетіла з хмар і перелякані фермери позадирали голови, передчуваючи черговий наскок на винокурні та сироварні, вечірківцям відразу ж стало ясно, що найближчим часом навряд чи вона куди полетить і взагалі гулянка скоро скінчиться. Ой, дуже скоро настане час хапати капелюхи та пальта й, осолопіло вилізши назовні, довго з'ясовувати, котра година, який місяць, який рік надворі і де на цій осмаленій та сплюндрованій землі найближча стоянка таксі.