Життя, Всесвіт і все суще
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #3
- Язык: украинский
- Переводчик: Іван Яндола
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Життя, Всесвіт і все суще». Краткое содержание книги:
Проте, на жаль, коли ось-ось мали отримати довгожданий результат, Землю знищили кораблі вогонів, космічного племені, які розчищали шлях для прокладення гіперпросторової магістралі. Врятувалися тільки двоє землян. Артура Дента в останню мить урятував від загибелі його приятель Форд Префект, який, хоч і жив у англійському містечку Гілдфорд, але насправді був вихідцем з дальньої околиці Галактики. Завдяки суперздібностям Префекта їх підбирає космічний корабель «Золоте серце», в якому мандрує колишній президент Галактики Зафод Біблброкс разом із своєю супутницею, колишньою землянкою Трилліан. їм прислужує робот Марвін, меланхолік, що перебуває у стані хронічної депресії. Зазнавши багатьох карколомних пригод і побувавши в усіх кінцях Галактики, Артур Дент на машині часу попадає на Землю за два мільйони років до того, як вона буде знищена вогонами…
Хапаючи дрижаки, вони стояли одинокі і безпорадні на виступі скелі і спостерігали за подіями внизу. З місцини, за якусь сотню ярдів під ними, вилітали струмені світла, виписуючи зловісні дуги на тлі космічної порожнечі.
Вони німо споглядали сліпуче дійство.
Наші герої стояли на скелі, дякуючи виступу корабельного поля, яке навіть тут користалося зі здібності людського мозку самозаколисуватися: такі проблеми, як падіння з крихітного астероїда чи нестача кисню для дихання автоматично робилися Когось Іншого Клопотами.
Білий кріккітянський крейсер, що припаркувався серед голих сірих стрімчаків астероїда, то яскраво висвічувався в спалахах коромисел світла, то занурювався в морок. Чорні тіні від непорушних стрімчаків танцювали якийсь навіжений танок, у той час як вогненні коромисла крутилися навколо них.
Урочиста процесія із одинадцяти білих роботів просувалася до осередку вогненного хороводу, високо здійнявши на руках Троїсту Хвіртку-Ключ.
Троїстий Ключ був повністю відновлений. Його складові блищали і сяяли: Крицевий Стовп Сили та Моці (або дерев'янка Марвіна), Золота Поперечка Добробуту (або серце двигуна неймовірної сили), Плексигласовий Стовп Науки та Розуму (або Скіпетр Правосуддя з Аргабутону), Срібна Поперечка (або премія «Рорі» за Найнедоречніше Використання Слова «Бельгія» в Серйозному Сценарії), а також відтворений Дерев'яний Стовп Природи та Духовності (або «Попіл» крикетного стовпчика, спаленого на знак смерті англійського крикету).
— Гадаю, що наразі ми вже нічого не можемо зробити? — знервовано запитав Артур.
— Ні,— зітхнув Слартібартфаст.
Вираз розчарування, що з'явився на обличчі Артура, був такий вимучений, що він дозволив йому перетворитися у вираз полегшення: все одно на нього падала тінь.
— Шкода, — додав він.
— У нас немає зброї,— мовив Слартібартфаст, — така дурість.
— От холера, — тихо проронив Артур. Форд стояв мовчки.
Трилліан мовчала теж, але якось особливо задумливо. Її погляд був спрямований у глуху космічну пітьму, що оточувала астероїд.
А він, астероїд, кружляв навколо Хмари Пилу, що огортала кокон із часотягучки, в який була загорнута планета, населена посполитими кріккітянами, Повелителями Кріккіту та їхніми роботами-вбивцями.
Жменька безпорадних спостерігачів ніяк не могла знати: помітили їх кріккітянські роботи чи ні. Залишалося лише припускати, що помітили, однак у таких обставинах їм боятися немає чого, що цілком відповідало дійсності. Роботи мали виконати історичну місію і на жалюгідну жменьку глядачів можна презирливо не звертати уваги.
— Почуваєшся збіса безсилим, хіба ні? — озвався Артур, та інші пропустили його слова повз вуха.
В осередку кола, висвіченого вогнями, до якого наближалися роботи, з'явилася квадратна прогалина. Контури квадрата ставали щораз чіткішими і чіткішими, і невдовзі стало ясно, що то повільно підіймається брила розміром десь біля шести квадратних футів.
Одночасно наші мандрівники стали свідомі ще іншого руху, що відчувається лиш підсвідомо, і хвилю чи дві було неясно, що ж то рухається.
Невдовзі все прояснилося.
Рухався астероїд. Він повільно рухався до Хмари Пилу, і складалося враження, що з глибини тієї Хмари якийсь небесний рибалка змотує волосінь вудки і тягне цю здобич до себе.
Їм випало наяву проробити ту саму подорож крізь Хмару, яку вони пережили в залі інформаційних ілюзій. Вони завмерли в мовчанні. Трилліан хмурилася.
Здавалося, минула вічність. Здавалося, що з безнастанною повільністю чільний кінець астероїда занурюється у ватяну імлу зовнішнього периметра Хмари.
А невдовзі і їх самих проковтнув ріденький пульсуючий морок. Вони поринали в нього все глибше і глибше, і лише краєм ока підмічали якісь неясні обриси та напівприховані темрявою завитки.
Пилюка затьмарювала смуги яскравого світла. А в смугах яскравого світла пилинки перетворювалися в рій сліпучих іскор.
Трилліан і на це видовище дивилася крізь призму своїх похмурих роздумів.
Нарешті вони пройшли скрізь хмари пилюки. Вони не були певні, чи це тривало хвилину, чи півгодини, та вони пройшли крізь неї і перед ними відкрилася нова порожнеча, ніби космос зіжмакали і відсунули кудись набік.
Тепер усе навколо зарухалося.
Із брили, що піднялася вже майже на три фути з-під землі, ніби вибухнув сліпучий промінь світла і з цього сяєва виник плексигласовий кубик, де калейдоскопічно переливалися блискітки.
Кубик був прорізаний глибокими жолобами: трьома подовжніми і двома поперечними, певно призначеними для Троїстого Ключа.