Пророчиця

— Скільки? — вихопилося в Горілого, після чого він одразу зненавидів себе.

— А вам, Горілий, хіба не все одно? Вашу ситуацію я знаю, повірте мені. Сядьте, послухайте, майте терпіння. Ви нічого не втратите.

Останнім часом довкола нього всі праві. Прийнявши це як факт, Горілий повернувся в крісло, навіть зробив ковток із фляги. Очевидячки, збоку це мало не надто приємний вигляд: на обличчі Нікітина майнув незадоволений вираз.

— Почнімо від самого початку, — банкір умостився зручніше. — Олександр Михайлович Момот, полковник міліції у відставці, працює зі мною від самого заснування в Конотопі відділення банку «Слобода». А це, на секундочку, восьмий рік. Його роботою я був задоволений, втручався вкрай рідко. Мене хвилювала безпека, причому бажано — гарантована засобами, котрі не надто суперечать чинному законодавству. Але криза, про яку ви, мабуть, чули, внесла в мій світогляд певні корективи. Зокрема, я дав Олександрові Михайловичу добро на проведення певної роботи з тими, хто вперто не хотів повертати взяті в банку кредити. Ви можете перебивати в будь-який момент, Горілий. Бачу, нетерпеливиться, прошу.

— А якщо боржник не міг повернути борг?

— Явних банкрутів не чіпали. Для цього, до речі, Момот отримав указівку старанно перевірити ділові справи кожного, а їх сотні. Ми нікого не розорювали, просто пропонували певні умови. Не обтяжуватиму вас економікою, скажу тільки: таким, як Микола Коваленко, пропонувалося сплачувати банку заборговані кошти поки що без відсотків, навіть за меншою ставкою, ніж зазвичай, але — регулярно. Краще хай течуть тонкі, проте стабільні струмочки, ніж стоїть невблаганна посуха. Це я так образно висловлююсь, суть ви повинні вловити.

— Вловив, — для Сергія тут справді не виявилося нічого складного. — Припустімо, ви позичили мені сто гривень під якісь там відсотки. Але я не віддаю, хоча бабки в мене ніби крутяться. Просто мені самому треба, бо криза, в усіх проблеми. Ну, і ми хочемо тихо-мирно існувати. Тому ви пропонуєте забути поки що про відсотки і віддавати, скажімо, не по десять гривень на місяць, а по сім чи навіть шість. І для мене не надто обтяжливо, і вам копієчка до копієчки. Так?

— Приблизно, — кивнув Нікітин. — Але частина боржників такого лібералізму не хотіла розуміти. Серед упертих був той самий Коваленко, й ось із такими віслюками я дозволив Момоту вести, скажімо так, певну роботу.

— Наїжджати, — відчеканив Горілий. — Це називається наїжджати.

— Фізичного тиску не чинили, — занадто швидко заперечив банкір. — Така в мене була умова, насильством тут не допоможеш. Але, погодьтеся, якісь штрафні санкції чи інші перспективи отримати покарання мусили бути. Виховна робота, не більше…

— Про те, що Бородуля, підлеглий Момота, за його наказом і з вашої мовчазної згоди проводив із Коваленком оту саму виховну роботу, написала в заяві його вдова, — мовив Горілий. — Наскільки я знаю, це виховання набуло з часом особистого характеру, і…