Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Виняток, звичайно, становить Франція. І саме вимучена пам’ять про війну Франції, яку довго заперечували та постійно замовчували — про режим Віші та його спільницьку, проактивну роль у нацистських проєктах, насамперед щодо остаточного розв’язання єврейського питання, — затьмарювала всі намагання післявоєнної Європи осягнути Другу світову війну та Голокост. Справа була не в тому, що Франція завдала найбільше лиха. А в тому, що Франція найбільше важила. До 1989 року Париж — із причин, описаних у цій книжці — усе ще був інтелектуальною та культурною столицею Європи: можливо, найбільше з часів Другої імперії. Крім того, завдяки надзвичайним досягненням Шарля де Ґолля у відновленні позицій його країни на міжнародній владній арені Франція була найвпливовішою державою континентальної Західної Європи. І саме Франція — французькі державні діячі, французькі інститути і французькі інтереси — була рушієм проєкту об’єднаного континенту на французьких умовах. Доти, доки Франція не наважувалася поглянути в очі своєму минулому, над новою Європою нависала тінь — тінь брехні.
Сформулювати проблему Віші доволі просто. Режим маршала Петена легітимізував останній парламент Третьої французької республіки в липні 1940 року; отож це був єдиний режим, який діяв під час війни та міг претендувати на якусь тяглість, нехай і фальшиву, з довоєнними демократичними інститутами. Щонайменше до кінця 1942 року абсолютна більшість французьких чоловіків і жінок вважали Віші та його інститути легітимною французькою владою. А для німців Віші був неймовірно зручним — він звільняв їх від необхідності встановлювати й витрачати кошти на власний окупаційний режим у такій великій країні, як Франція, надаючи їм при цьому все, чого вони потребували від такого режиму: покірну поразку, «воєнні репарації», сировину, дешеву робочу силу… і багато чого ще.
Віші не лише примирився сам і примирив своїх громадян із поразкою Франції та керував країною так, як було зручно німцям. За Петена та його прем’єр-міністра П’єра Лаваля Франція ініціювала власні колабораціоністські проєкти: сумнозвісне ухвалення «єврейських законів» 1940 та 1941 року без жодного тиску з боку Німеччини, а також домовленість, згідно з якою французька влада сама мала заарештовувати єврейське населення країни (починаючи з багатьох євреїв, котрі народилися за кордоном та мешкали у Франції), щоб виконати квоти, яких вимагали нацисти. Унаслідок цього успішного набуття Францією адміністративної автономії більшість депортованих із Франції євреїв навіть не бачили жодного іноземного однострою, доки їх не передавали німцям для остаточного відправлення в Аушвіц із залізничних станцій у Дрансі (на півночі Парижа). До того часу вся влада перебувала в руках французів.
Після звільнення, незважаючи на все лихослів’я, яким обливали Петена та його спільників, роль його режиму в Голокості практично ніколи не згадували, а французька післявоєнна влада — і поготів. Річ була не тільки в тому, що французи успішно загнали «Віші» в куток національної пам’яті і там його законсервували. Вони просто не зв’язали між собою Віші та Аушвіц. Віші зрадив Францію. Колабораціоністи були зрадниками і скоювали воєнні злочини. Але «злочини проти людяності» не стали частиною французького правничого лексикону. Вони були справою німців.
Двадцять років по тому ситуація не змінилася. Коли автор цих рядків наприкінці шістдесятих вивчав історію Франції у Великій Британії, у науковій літературі про Францію Віші — у тій, що була в наявності, — не приділяли практично жодної уваги «єврейському» виміру. «Студії Віші» у Франції та в інших країнах зосереджувалися на питанні, чи був режим Петена «фашистським», чи «реакційним» і якою мірою він представляв тяглість чи розрив з республіканським минулим країни. Існувала навіть поважна школа французьких істориків, які стверджували, що петенський «щит» захистив Францію від «полонізації» — так, ніби Гітлер колись збирався поводитися зі своїми західними завоюваннями з такою самою варварською люттю, як і зі східними. Ні в історіографії, ні в публічному просторі все ще навіть не проглядалося жодного сумніву в міфі героїчного всенародного опору.