Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Зміни не варто перебільшувати. У шістдесятих і західнонімецький канцлер (Кізінґер), і федеральний президент (Ганс Любке) були колишніми нацистами — молодші експерти, як ми пам’ятаємо з розділу 12, одразу зауважили цю разючу невідповідність тому образу, який створювала для себе Боннська республіка. Однією справою було сказати правду щодо нацистів, а геть іншою — визнати колективну відповідальність німецького народу: щодо цього більшість політичного класу Німеччини все ще зберігала мовчання. Крім того, попри те, що кількість західних німців, які вважали, що Гітлер став би одним із найвидатніших державних діячів Німеччини, «якби не війна», зменшилася від 48% у 1955 році до 32% — у 1967-му, останні цифри (нехай вони і репрезентували переважно відповіді старших респондентів) навряд чи були обнадійливі.
Справжні зміни відбулися впродовж наступного десятиліття. Через поєднання низки подій — Шестиденної війни між арабами й ізраїльтянами в 1967 році, ставання на коліна канцлера Брандта перед меморіалом Варшавського гетто, убивства ізраїльських спортсменів на Олімпіаді в Мюнхені в 1972 році та, насамкінець, показу по німецькому телебаченню мінісеріалу «Голокост» у січні 1979 року — євреї та їхні страждання очолили німецький порядок денний. З усього цього найважливішим був телевізійний серіал. Чистий продукт американського комерційного телебачення — з простою історією, переважно двомірними персонажами та наративом, який має викликати максимальне емоційне зворушення — «Голокост» (як було відзначено в розділі 14) зненавиділи й зневажали європейські кінематографісти від Едґара Райца до Клода Ланзманна, які звинуватили його в перетворенні німецької історії на американську мильну оперу та в доступному і зрозумілому викладенні того, що назавжди мало залишитися невимовним і непроникним.
Але саме через ці обмеження серіал мав такий ефект. Чотири вечори підряд його показували по західнонімецькому національному телебаченню, а подивилося його близько двадцяти мільйонів глядачів — більш ніж половина дорослого населення. Його показ також випадково збігся в часі із судовим процесом над колишніми тюремниками табору смерті Майданек: це нагадувало глядачам про те, що справу ще не завершено. Вплив на суспільство був велетенським. Через п’ять місяців Бундестаг проголосував за те, щоб скасувати Статут про термін давності щодо вбивств (варто пам’ятати, що серед тих, хто голосував проти, був майбутній канцлер Гельмут Коль). Відтоді німці стали одними з найбільш поінформованих європейців на тему Шоа і головними промоутерами суспільного знання щодо непересічного злочину їхньої країни. Тимчасом як у 1968 році Дахау відвідала тільки 471 шкільна група, під кінець сімдесятих кількість шкільних відвідувань значно перевищувала 5 тисяч щорічно.
Знання — і публічне визнання — про те, що німці зробили з євреями за сорок років до того, стало значним поступом вперед; але визначення місця цих подій у німецькій та європейській історії, як продемонструвало «зіткнення істориків» у вісімдесятих, було важкою і нерозв’язаною дилемою. Деяким консервативним історикам, серед яких був поважний учений Ернст Нольте, не подобалася вимога ставитися до Гітлера, його руху та його злочинів як до унікальних та єдиних у своєму роді. Якщо ми хочемо зрозуміти нацизм, стверджували вони, ми маємо розглядати його в контексті його часу та місця. На думку Нольте, постання націонал-соціалізму й деякі з його найхимерніших проявів стали насамперед відповіддю на більшовизм: вони наслідували й певною мірою копіювали приклад і загрозу Леніна та його наступників. Це не применшує злочинів нацизму, стверджував Нольте у своїй сумновідомій статті у Frankfurter Allgemeine Zeitung у червні 1986 року; але без більшовицького прецеденту їх неможливо повністю пояснити. Настав час переосмислити нацистську добу, поставивши Голокост у ширший контекст сучасних геноцидів.