Після війни. Історія Європи від 1945 року

Дискредитація торкнулася бездоганного образу Нідерландів у період війни (адже вважалося, що там майже всі чинили «опір» та щосили намагалися перешкодити німецьким планам) дещо раніше та з місцевої ініціативи. До середини 1960-х багатотомні офіційні історії Другої світової війни надавали детальну інформацію про те, що відбувалося в Нідерландах під час війни, включно з депортаціями, але ретельно уникали даних про те, хто, як і чому був причиною єврейської катастрофи. У будь-якому разі їх мало хто читав. Але у квітні 1965 року нідерландський історик Якоб Прессер видав Ondergang («Знищення») — першу повну історію винищення нідерландського єврейства; тільки в 1965 році вона розійшлася накладом у 100 тисяч примірників та викликала бурю громадського інтересу до цієї теми[649]. Невдовзі після цього з’явився шквал телевізійних документальних фільмів й інших програм про воєнну окупацію (один із них, De bezetting («Окупація»), показували впродовж понад двадцяти років), водночас змінилася і позиція уряду. У 1965 році нідерландський уряд уперше запропонував свою участь у створенні меморіалу в Аушвіці, хоча минуло ще сім років, перш ніж Нідерланди нарешті погодилися виплатити євреям, які пережили депортацію, пенсію, яку надавали учасникам Опору та іншим жертвам нацизму з 1947 року.

Як і в Німеччині, поштовхом до інтересу нідерландців до їхнього туманного минулого були ізраїльські та німецькі судові процеси початку 1960-х. У Нідерландах, як і в інших країнах, післявоєнне покоління бебі-бумерів цікавилося нещодавньою історією й не дуже вірило тій її версії, яку їм розповідало — чи, радше, не розповідало — «мовчазне покоління» їхніх батьків. Суспільні зміни шістдесятих допомогли пробити стіну офіційного мовчання щодо окупації: руйнування соціальних і сексуальних табу, що в деяких частинах Нідерландів, зокрема в Амстердамі, мало глибоко підривні наслідки для досі консервативного суспільства, спричинило недовіру до інших практик і культурних звичаїв, яких їх навчали. Нове покоління читачів головний текст нідерландського Голокосту — щоденник Анни Франк — тепер прочитували в дуже відмінному світлі: зрештою, Анну та її сім’ю видали німцям їхні сусіди-нідерландці.