#Галябезголови

— Вибач! Маю поговорити з Казимирою Теодорівною без свідків, — сказав Чорнобай, залишив коханку біля позашляховика, пішов до території бази.

— Ти… У тебе дах поїхав?! — Анка захлинулася від обурення. — Не смій так вчиняти зі мною! Андрію! Ти чуєш?

На ґанку відмерла пані Хитрук, підключилася до активних дій.

— Я зараз усе вирішу, — тихо сказала Чорнобаю, швидко підійшла до розлюченої Анки, взяла її за лікоть, повела до «мегана».

— Не погіршуй свого становища, — бурчала жінці у вухо. — Швидко сіла за кермо і здиміла з бази! Май гордість, кінець кінцем. Ти почула, Аню? Я на твоєму боці! Їдь до банку, а я спробую зрозуміти, які таргани у Андрія Івановича в голові завелися.

Чорнобай провів поглядом автівку коханки: вже виїжджала з території «Левади» на лісову дорогу, що і вела до Затятового. Перевів погляд на пані Хитрук.

— Казимиро Теодорівно, я вам довіряю, — сказав. — Тому хочу доручити одну делікатну справу.

Персонал «Белли» зустрічав передсвяткові дні з підвищеним очікуванням гарних заробітків і одночасно ненавидів їх, бо навантаження і нервова напруга зашкалювали. Зазвичай пані Жадкіна активно підключалася до обслуговування вередливих клієнток. Оптимістично усміхалася кожній і любила повторювати, що після відвідування «Белли» жінка будь-якого віку відчуватиме себе дівчиною. Отака, мовляв, у нас магія!

«Цього року навряд чи усміхатиметься!» — зловтішно подумала Женька Лисиця: неквапливо сунула до «Белли» за п’ять хвилин до відкриття, спокійно обійшла хазяйчин «мерс», який уже стояв на парковці. А куди поспішати? У неї є індульгенція від Юльки! Сама ж учора наказала Жені після робочого дня мчати до Галі додому, аби передати наказ від хазяйки «Белли», але ж Женя — не хвора на всю голову. Пішла сьогодні вранці, а для хазяйки підготувала версію про те, як безмежно поважає її, тому вчора до ночі простояла під будинком Галі, але так і не дочекалася колишньої колежанки. Та підвести Юлію Володимирівну не мала права, тому сьогодні зранку знову сходила до Галі додому…

— Треба визнати, дуже результативно сходила! — усміхнулася, бо по спині і досі бігали мурахи, як післясмак збудження. Женя взагалі дійшла висновку, що життя — то мурахи і волосся дибки. Усе інше — не варте уваги сміття!

— Дідько, Женю, чому ти либишся, як підірвана? — сплеснула руками Оля Корнійчук, коли побачила масажистку: увійшла до службової кімнати, де персонал перевдягався і перепочивав, усміхалася азартно. Без поспіху почала роздягатися.

— У Жені цієї ночі був неймовірний, як новорічні феєрверки, секс, — і собі усміхнулася досвідчена і ласа до сексуальних розваг Олександра Петрівна, обійняла Женю. — І як він? Крутий?

— Не те слово! Бомба! — відповіла масажистка.

— А як його звати? Хто він? Давай уже, розповідай! — насідала косметологиня.