Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього
- Автор: Алексиевич Светлана Александровна
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-05-8
- Переводчик: Оксана Стефановна Забужко
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього». Краткое содержание книги:
Але десь спецпотяги подаються, хтось бачив начальство з валізами...»
«Біля міліцейського постерунку перепинила мене стара бабця: «Глянь там на мою хату. Пора бульбу копать, а солдати не пускають». Їх переселено. Обманули, що на три дні. Інакше б вони не поїхали. Людина у вакуумі, людина без нічого. Вони пробираються до себе в села через військові заслони... Лісовими стежками. Болотами... Вночі... За ними ганяються, хапають. На машинах, на вертольотах. «Як за німців», — порівнюють старі люди. У війну...»
«Бачив першого мародера. Молодий хлопець, вбраний у дві хутряні куртки. Доводив військовому патрулеві, що в такий спосіб лікує радикуліт. Коли розкололи, зізнався: «За першим разом страшнувато, а далі звичне діло. Випив чарку й пішов». Переступивши через інстинкт самозбереження. У нормальному стані таке неможливе. Так наш чоловік іде на подвиг. І так самісінько — на злочин».
«Зайшли в порожню хату — на білій скатерці лежить ікона... «Для Бога», — сказав хтось...
У другій — стіл накрито білою скатеркою... «Для людей», — сказав хтось...»
«З’їздив через рік у своє рідне село. Собаки подичавіли. Знайшов нашого Рекса, гукаю — не йде. Не впізнав? Чи не хоче впізнати? Образився».
«У перші тижні й місяці всі були занишкли. Мовчали. В прострації. Треба виїздити, до останнього дня: ні. Свідомість відключилася. Не пам’ятаю серйозних розмов, пам’ятаю анекдоти: «тепер у всіх магазинах радіотовари», «імпотенти діляться на радіоактивних і радіопасивних». А потім анекдоти раптом зникли...»
«У лікарні маленька дівчинка розповідає мамі:
— Хлопчик умер, а вчора мене цукерками частував».
«У черзі за цукром:
— Ой, людоньки, а скільки грибів цього року. І грибів, і ягід, як насіяно.
— Вони заражені...
— Чудак чоловік... Хто тебе їсти змушує — назбирав, насушив, і вези на базар у Мінськ. Мільйонером станеш».
«Чи можна нам зарадити? І як? Переселити народ до Австралії чи Канади? Буцімто такі розмови десь на самих верхах від часу до часу циркулюють».
«Для церков обирали місце дослівно з неба. Бували видіння церковним людям. Вершилися таїнства, що передували будівництву. А атомну станцію будували, як завод або типовий свининець. Дах залляли асфальтом. Бітумом. І він, коли горів, плавився...»
«Читав? Під Чорнобилем виловили втеклого солдата. Викопав землянку й рік жив біля реактора. Харчувався з того, що ходив по кинутих хатах, де сало знайде, де банку огірків маринованих. Ставив капкани на звірів. Утік, бо «діди» били насмерть. Рятувався — у Чорнобилі...»
«Ми — фаталісти. Не вживаємо жодних заходів, бо віримо: все буде так, як буде. Віримо в долю. У нас така історія... На кожне покоління припадала війна. Звідки нам бути іншими? Ми — фаталісти...»
«З’явилися перші вовкопси, народжені вовчицями од собак, що втекли до лісу. Вони більші за вовка, не зважають на прапорці, не бояться світла й людини, не йдуть на «вабу» (наслідувальний заманливий поклик мисливця). І здичавілі коти вже гуртуються в зграї й не бояться людей. Пам’ять про те, як корилися людині, зникла. Загладжується межа між реальним і нереальним...»
«Вчора моєму батькові сповнилося вісімдесят років... Зібралася за столом уся родина. Я дивився на нього й думав про те, скільки вмістило його життя — сталінський Ґулаґ, війна, і ось тепер — Чорнобиль. Усе припало на час його покоління. Одного покоління. А він любить рибалити... Порпатися в саду... Замолоду, ображалась мати, був гуляка: «Жодної спідниці в околиці не проминув». І тепер, я примічав, як він опускає очі, коли назустріч іде молода вродлива жінка...
Що ми знаємо про людину? Про те, що вона може... На скільки її вистачає...»
Із чуток:
«За Чорнобилем зводять табори, де триматимуть тих, хто потрапив під радіацію. Подержать, поспостерігають і поховають.
Із прилеглих до станції сіл мерців уже вивозять автобусами просто на цвинтар, тисячами закопують у братські могили. Як у ленінградську блокаду».
«Кількоро душ начебто бачили напередодні вибуху світіння в небі над станцією. Хтось його навіть сфотографував. На плівці показалося, що то ширяє якесь неземне тіло»...