Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього

«Я жив серед книжок... Двадцять років читав лекції в університеті...

Академічний учений... Це людина, котра обрала собі улюблену добу в історії й там живе. Зайнята цим постійно, занурена в свій простір. В ідеалі... В ідеалі, звісно... Тому що філософія в нас натоді була марксистсько-ленінською й теми для дисертацій пропонувались: роль марксизму-ленінізму в розвитку сільського господарства або в освоєнні цілинних земель. Роль вождя світового пролетаріату.. Словом, тут не до картезіанських роздумів. Але мені пощастило... Моя наукова студентська робота потрапила на конкурс до Москви, і звідти потелефонували: «Не чіпайте цього хлопця. Хай пише». А писав я про французького релігійного філософа Мальбранша, котрий узявся тлумачити Біблію з позицій раціонального розуму. Вісімнадцяте століття — доба Просвітництва. Віра в розум. У те, що ми здатні пояснити світ. Як я розумію тепер... Мені пощастило. Я не втрапив у зубодробильну машину... Бетономішалку... Чудо! Перед тим мене не раз попереджали: для студентської наукової роботи Мальбранш — це, може, й цікаво. А от для дисертації над темою доведеться подумати. Це вже серйозно. Ми, мовляв, залишаємо вас в аспірантурі на кафедрі марксистсько-ленінської філософії... А ви в минуле емігруєте... Самі розумієте...

Почалась ґорбачовська перестройка... Час, на який ми довго ждали. Перше, що я завважив — відразу почали мінятись обличчя в людей, звідкись раптом узялись інші обличчя. Люди навіть ходити по-іншому стали, щось у пластиці життя підкорегувало, більше усміхались одне одному. Інша енергія вчувалася в усьому. Щось... Так, щось цілком перемінилось. Я й досі дивуюсь, як швидко це відбулось. І мене... Мене також висмикнуло з картезіанського життя. Замість філософських книг я тепер читав свіжі газети й журнали, нетерпляче чекав на кожне число перебудовчого «Огонька». Щоранку шикувалися черги біля кіосків «Союздруку», так ніколи ні «до», ані «після» газет не читали. Ніколи їм більше так не вірили. Ішла лавина інформації... Було опубліковано політичний заповіт Леніна, на півстоліття захований в спецархівах. На книжкових прилавках з’явився Солженіцин, за ним Шаламов... Бухарін... Ще недавно за зберігання цих книжок арештовували. Давали строк. Повернули з заслання академіка Сахарова. Уперше по телевізору показували засідання Верховної Ради СРСР. Ціла країна, затамувавши подих, сиділа перед екранами... Ми говорили й говорили... Говорили вголос про те, про що ще недавно шепотілись на кухнях. Скільки поколінь у нас пробалакало на кухнях! Пропало там! Промріяло! Сімдесят із гаком років... Усю совєцьку історію... Тепер усі ходили на мітинги. На демонстрації. Щось підписували, проти чогось голосували. Я пам’ятаю, як виступав по телевізору якийсь історик... Він приніс у студію мапу сталінських таборів... Увесь Сибір палахтів червоними прапорцями... Ми дізналися правду про Куропати... Шок! Заціпеніння в суспільстві! Білоруські Куропати — братська могила тридцять сьомого року. Там лежать разом білоруси, росіяни, поляки, литовці... Десятки тисяч... Енкаведешні рови по два метри завглибшки, людей клали в два-три шари. Колись це місце було далеко за Мінськом, а потім увійшло в межі міста. Стало містом. Трамваєм можна доїхати. У п’ятдесятих роках засадили його молодим гайком, сосни підросли, і городяни, нічого не підозрюючи, влаштовували там майовки на вихідні. Взимку катались на лижах. Почалися розкопки... Влада... Комуністична влада брехала. Викручувалась. Ночами міліція засипала розкопані могили, а вдень їх знову розкопували. Бачив документальні кадри: лави очищених від землі черепів... І в кожному дірочка в потилиці...