Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
Вона була без того жахливого білила, без крейдяної маски, що завжди приховувала її риси, досить витончені і звабливі.
Мелодія стихла.
— Ти… — видихнула вона. — Ти прийшов… — Жінка намагалася стримувати хвилювання, яке голос і погляд зраджували її. Темні, ледь розкосі вологі очі стривожено дивилися з-під густих вій.
— Так, — просто відказав Марко. — Прийшов. Щоб витягнути тебе із цього бедламу на свіже повітря, на вулицю, там, де життя…
— Ти вперше бачиш мене такою? — Вона підійшла ближче, майже торкнулася його руки.
— Навіщо тобі це? — Швед провів пальцями по її обличчю. — Навіщо приховуєш обличчя?
— Це… частина мене. Частина моєї легенди, — відповіла Сибілла Чеддерс.
— Нехай. Але не сьогодні. Ми можемо поїхати кудись звідси, пообідати… Ніхто не упізнає тебе без цієї маски.
Сибілла нервово ковтнула повітря.
— Ти справді цього хочеш?
— Так… Не можна увесь час сидіти за шовковими фіранками борделю… — проказав Швед. — Я думав, ти приховуєш якісь жахливі шрами чи опіки на обличчі, а ти просто ховаєшся від світу.
Дивна розмова цілком зачарувала її. Сибілла, наче загіпнотизований кролик в очі удава, дивилася на Марка.
Він не міг не помітити її розширені зіниці і порожевілі ніздрі.
Мимоволі ковзнув поглядом по кімнаті у пошуках підтвердження свого здогаду.
Підтвердження лежало тут же, на поверхні фортеп’яно — маленька срібна скринька з прикріпленою до неї тонким ланцюжком мініатюрною срібною ложечкою.
— Збирайся, — проказав він тихо. — Кокаїн тебе не врятує від внутрішніх демонів… Тільки занапастить. Покатаємось містом. Поїдемо кудись, розвіємось…
Вона нервово сплела свої пальці з його.
— Я чекала тебе. Цілий місяць. З першої миті, як ти увійшов сюди. Чекала щодня… Твої подарунки давали надію, а байдужість вбивала. І ось ти тут! І усе так просто… «Поїхали, розвіємось…»
— А як ти хотіла? — Марко вивільнив пальці і, стиснувши долонями її плечі, нахилився до неї.
Відчув — взята ним тональність правильна.
Прошепотів їй кудись між вухом і шиєю:
— Поїхали, поїхали швидше з цього лайна!
— Зачекай кілька хвилин!
Вона більше не сперечалася. Вибралася з його обіймів, зникла за дверима суміжної кімнати. І вже зовсім скоро з’явилася готова, у капелюшку з дрібною вуаллю і накидці.
Ніхто у ній не упізнав би тепер господиню борделю, Сибіллу Чеддерс, так респектно і вишукано вона виглядала, подавши Маркові руку, затягнуту у подаровані ним мереживні рукавички.
Коли опинилися на вулиці, Сибілла глибоко вдихнула свіже прохолодне повітря і повернулася до Марка.
— Я ніколи отак не виходила звідси… — проказала вона. — Відколи опинилася у Харбіні, — додала за мить.
Швед навіть бровою не повів. Відчинив перед нею дверцята придбаного Флемінгом «Форда».
Двигун загарчав і авто рушило залитими сонцем вулицями.
Якийсь час Сибілла споглядала усе широко відкритими очима, наче бачила довколишній світ уперше і усе тут, у звичайному вимірі життя, було для неї в новинку.
— Куди ми їдемо? — поцікавилася вона нарешті.
— Куди-небудь, подалі від того кубла, — відповів Марко, беручи її холодну навіть крізь мереживо руку у свою.
— Тобі ж там наче подобалося? — з тремтінням у голосі проказала Сибілла. — Хіба мій клуб — не те, чого прагнуть усі чоловіки? Розваги, жіночі тіла, випивка…
Швед не відводив погляду від дороги.
— Мені подобаєшся ти, а не твоя божевільня, — відповів просто.
Потім вони мовчки обідали в тихому ресторанчику. Марко ні про що не питав, а вона нічого не казала.
Це незвичне мовчання діяло на Сибіллу заспокійливо, однак безмежно дивувало.
Вона відставила келих із вином убік і нарешті звела погляд на Марка.
— Алексе, чому ти постійно мовчиш? — запитала нарешті. — Невже у тебе немає жодного слова для мене? Жодного запитання?
Марко стенув плечима, усміхнувся якось невизначено.
— Я бачив достатньо, щоб зрозуміти, як тобі несолодко ведеться у Харбіні. Про що ж іще запитувати? Не знаю, хто і за що примусив тебе до цього, бо… мені здається… жодна жінка на таке з добра не погодиться.
Сибілла зітхнула.
— Ти правий… Усе має свою ціну і вартість.
— Ти — єдина вартісна у тому бедламі, — відповів Швед, беручи жінку за руку. — Я не маю, про що у тебе питати, бо й так побачив доволі. Й увесь цей час… я вичікував, я усе хотів зрозуміти, чи не погіршу твого становища… Ми ж не у дивокраї живемо, — сумно усміхнувся він. — Ти — особлива жінка, Сибілло. Дуже сильна, коли погодилася на таку невдячну роль. Я… від початку був зачарований тобою. Але розважив, що навряд чи здивую тебе виявом почуттів…