Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
— Це так… — злегка хитнула головою вона. — Залицяльників у мене хоч відбавляй.
— От і я… — продовжив Марко, — подумав, що, мабуть, найслушніше буде запропонувати тобі свою дружбу… Те, що тобі направду потрібне сьогодні.
— Дружбу? — перепитала вона.
— Так… І допомогу, якщо тобі вона знадобиться. І навіть захист.
Її очі здивовано розширилися.
— Уперше бачу чоловіка, який замість ліжка пропонує мені свою дружбу. І допомогу, — додала за мить. — І захист…
— А що таке є ліжко? Сама знаєш… — розвів руками Марко. — Я не вдаю із себе Ланселота, але і слів на вітер не кидаю…
Її вуста розтягнула посмішка.
— Алексе… Ти нормальний? — запитала вона прямо. — Ти говориш дивовижні речі… Як таке можливо? Тебе не цікавить переспати зі мною, тебе цікавить, як мені допомогти? Слухай… — насмішкувато, та все ж обережно промовила Сибілла. — А у тебе… все гаразд? Із жінками? Я бачила таке… Тому й запитую.
— Так… — Марко підвівся, подаючи їй руку. Вираз його обличчя враз став холодним і непробивним. М’якість погляду зникла. Блакитні очі набули майже сталевого відтінку. — Наша розмова зайшла у нікуди. Ходімо… Я відвезу тебе назад, додому.
Вона стрепенулася, вхопила його руку.
— О, ні, ні, я не… я не хотіла тебе образити. Ти просто говориш дивовижні речі, Алексе… Мені ще не доводилося чути подібне!
Швед вивільнив руку, махнув до офіціанта, мовчки розрахувався.
— Куди котиться світ! — проказав уже в салоні автомобіля. — Сибілло… Я усього лиш хотів сказати, що можу допомогти тобі, бо відчуваю, що ти мені не байдужа. А ти…
Вона не дала йому доказати, бо вп’ялася поцілунком у губи.
— А ти — мені… — прошепотіла здушено. — Просто я давно розучилася довіряти людям, Алексе!
Флемінг примчав до «Харбіну» увечері, наче кінь у милі. Марко ледь завершив складати донесення, коли той постукав у двері.
— Це я, Мак-Міллане! — почулося приглушено з-за дверей. Увійшовши, Ян насамперед налив собі бренді і хильнув, наче то була склянка простої води.
— Ви занадто збуджені, мій друже! Що сталося? — поцікавився Марко, споглядаючи, як Флемінг безцеремонно розвалився у фотелі навпроти нього.
— Яз клубу, — проказав Ян. — 3 клубу леді Чеддерс!
— І?.. — усміхнувся Марко.
— По-перше, я виграв… Виграв! Уявіть собі… Не так багато, але все ж… — як завжди захоплено виголосив Флемінг.
— Я 6 не приписував це щасливому збігу обставин, — промовив Марко, складаючи тим часом аркуш удвоє. — Можливо, леді Чеддерс спеціально посадила за ваш стіл котрогось зі своїх штатних добродіїв і він нескладними маніпуляціями допоміг вам здобути омріяний виграш.
— Тобто? — вдавано обурено промовив Флемінг. — Ви хочете сказати, що мені підіграли? Що леді Чеддерс спеціально за для мене підсадила за стіл клубного шулера і той усе підлаштував? З якого це дива?
Ян примружив очі і подивився на Марка.
— Можливо, сьогодні їй хотілося зробити вам приємне… — розсміявся Марко.
— З якого це дива?.. — перепитав Флемінг, та раптом замовк, подивився на Шведа з хитрою посмішкою. — Ви хочете сказати… Сибілла Чеддерс сьогодні у гарному настрої? Завдяки… вам? Тобто… у вас із нею сьогодні… е-е-е… перепрошую… джентльмену не варто запитувати про такі речі в іншого джентльмена, та все ж… — красномовно балагурив Флемінг. — Та все ж я мушу знати, з якого дива у Сибілли Чеддерс мав би бути аж настільки гарний настрій… Хочете сказати, у вас із нею сьогодні щось… було?
— Ні. Не було, — Марко похитав головою. — Однак ми пообідали з нею у «Зозулі». І мені вдалося… підняти їй настрій. Назовімо це так.
— Ви обідали із Сибіллою за межами клубу? Як це можливо? — перепитав ще більше здивований Флемінг. — Вона майже ніколи не покидає його стіни.
— Приїхав. Запросив. Поїхали. Тільки й усього, — гмикнув Марко.
— Та ви, друже, наче Юлій Цезар…
— Нічого видатного у тому не було. Наша Мата Харі добре сидить на кокаїні. Ще кілька понюшок, і вона з чортом лисим поїхала б куди завгодно…
— Ну, ну… Не применшуйте своїх заслуг, Алексе. Ви ж знаєте, вона до вас не байдужа… Ви цілий місяць підігрівали у ній ті бажання і нарешті зволили прийти. І вона була без… — Флемінг обвів пальцем своє обличчя: — Без тієї страхоти?
Марко стомлено потер чоло руками.
— Так… без тих білил. Вельми вродлива жінка, я вам скажу. Її важко було упізнати.