Моя неймовірна подруга

Але найгірше трапилося тоді, коли Ріно з нами не було. Мене вразив не сам той факт, а те, як Лілі постійно вдавалося бути епіцентром нервової напруги різнопланового характеру. Мати Джильйоли якось влаштувала свято на честь своїх іменин (якщо я не помиляюся, її звали Розою), запросивши на нього гостей різного віку. Оскільки її чоловік працював кондитером у барі-кондитерській «Солара», то до свята готувалися з розмахом: було повно заварних тістечок з кремом та шоколадом, безе, неаполітанських традиційних смаколиків з кремом та мигдалем, лікерів, напоїв для дітей, а також грамофонних платівок для танців зі звичною музикою та платівками останньої моди. На свято прийшло багато тих, хто на наші молодіжні танці ніколи не з’являвся. Це і аптекар з дружиною та старшим сином Джино, що восени теж мав піти до гімназії, як і я. І вчитель Ферраро зі своєю численною родиною. А також Марія, вдова дона Акілле, їхній син Альфонсо, розчепурена донька Пінучча і навіть Стефано.

Присутність останніх спершу викликала деяку напругу, адже там були також Пасквале та Кармела Пелузо, діти убивці дона Акілле. Але згодом всі заспокоїлися. Альфонсо був ввічливим та добре вихованим хлопцем (він теж мав вчитися у тій самій гімназії, що і я) і навіть перекинувся кількома словами з Кармелою. Особливо задоволеною святом була Пінучча, якій доводилося днями стирчати у ковбасній лавці. Стефано дуже швидко зрозумів для себе, що комерція повинна базуватися на відсутності будь-яких упереджень, вважав усіх жителів району потенційними клієнтами, які витрачатимуть гроші у його крамниці, а тому вітав кожного привітною, відкритою усмішкою і намагався уникати зустрічі поглядом з Пасквале навіть на мить. Врешті Марія, яка зазвичай, якщо бачила на вулиці синьйору Пелузо, відвертала голову в інший бік і вдавала, що не помічає ні Пасквале, ні Кармели, довго базікала з матір’ю Джильйоли. Останні ознаки ворожості розвіялися, щойно почалися танці — піднялася така метушня, що вже ніхто нічого не помічав.

Спочатку танцювали традиційні танці, а потім увімкнули новий танець, рок-н-рол, що у всіх — молодих і старих — викликав неабияку цікавість. Я, розпашіла від попередніх танців, стала у куточку. Звичайно, я вміла танцювати рок-н-рол, бо часто танцювала його в себе вдома з Пеппе, моїм братом, а також у Ліли, щонеділі разом з нею, але для виконання тих швидких та різких рухів я почувалася надто незграбною, а тому знехотя вирішила тільки спостерігати, як танцюватимуть інші. Ліла теж видавалася мені не надто вправною: її рухи були неприродними, я їй про це навіть сказала. Вона сприйняла мою критику як виклик і вирішила тренуватися самостійно, бо Ріно теж відмовлявся вчитися. Але того вечора, адже вона прагнула досконалості в усьому, вона теж вирішила утриматися від танцю на моє превелике задоволення і стала поряд, спостерігаючи за тим, як добре танцюють Пасквале та Кармела Пелузо.