Моя неймовірна подруга

Я сподівалася, що з часом це мине, але неповноцінність та сором все наростали. Одного разу Ліла з братом вирішили разом станцювати вальс. Вони танцювали так гарно, що ми звільнили для них усю кімнату. Я була зачарована. Вони були такі чудові разом, такі гармонійні. Я дивилася на них і у ту мить зрозуміла, що Ліла зовсім скоро втратить той свій образ дівчинки-бабусі, як з часом забувається музичний мотив, який вже приївся. Вона стала гнучка. Високий лоб, великі очі, що вміли часом несподівано примружуватися, маленький ніс, вилиці, губи, вуха шукали нового звучання і, як здавалося, ось-ось його вже знайдуть. Коли вона збирала волосся у кінський хвіст, то відкривала довгу шию, чистота ліній якої викликала ніжність. Маленькі, ледве помітні груди, все більше округлялися. Спина вигиналася чуттєвою кривою, що закінчувалася внизу все більш виразною дугою тугих сідниць. Ікри все ще були худенькими — як у дівчинки; але скільки часу знадобилося б для того, щоб вони нагнали у розвитку решту тіла, що було вже тілом дорослої дівчини? Я помітила, що хлопці, спостерігаючи, як вона танцює з Ріно, бачили ще більше, ніж я. Перш за все Пасквале, але й Антоніо, і Енцо. Вони не зводили з неї очей, ніби інші дівчата більше не існували. Хоч у мене груди були більші. Хоч у Джильйоли волосся було сліпучо-білявим, обличчя — привабливим, а ноги — гарними. Хоч у Кармели були чудові очі, а ще — невимушена поведінка. Та все марно: гнучке тіло Ліли почало випромінювати щось особливе, що притягувало чоловіків, якусь енергію, від якої вони втрачали розум, як звук краси, що швидко наближається. Лише після того, як музика припинилася, вони почали повертатися до тями, із збентеженими усмішками та надмірним аплодуванням.