Моя неймовірна подруга
- Автор: Ferrante Elena
- Серия: Неаполитанский квартет #1
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-5416-9
- Переводчик: Любовь Котляр
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Моя неймовірна подруга». Краткое содержание книги:
Повернулася я до нашого району, немов із-за кордону. Ось звичні оку вулиці, ось знову ковбасно-м’ясна лавка Стефано та його сестри Пінуччі, Енцо продає овочі, «міллеченто» Солар припаркована перед баром, я тепер не знаю, що б віддала, аби вона зникла з лиця землі. Добре хоч, що моя мати так і не дізналася нічого про ту пригоду з браслетом. Добре, що ніхто не розповів Ріно про те, що сталося.
Я розповіла Лілі про чудові вулиці, їхні назви, гамір великого міста, чудове світло. Але відразу відчула себе незручно. Якби про той незабутній день у центрі міста розповідала вона, то я б поринула у її розповідь з відповідною випадкові співучастю, і хоча мене там і не було, моя реакція була б живою та активною: я б розпитувала, робила зауваження, дала б зрозуміти їй, що слід здійснити ще раз ту подорож разом, неодмінно, тому що від того її враження збагатилися б, бо я була б значно кращою супутницею, аніж її батько. Але вона слухала мене у піввуха, не виявляючи анінайменшої зацікавленості, і спочатку я подумала, що вона робить те навмисне, щоб позбавити мене захоплення. Та згодом мені стало ясно, що це не так: просто вона мала свій спосіб мислення, що живився з конкретних джерел, як то якась окрема книжка, подія чи предмет. Не можу сказати, що вона мене не слухала, але очима, розумом була міцно припнута до нашої вулиці, до скверу, до Джильйоли, що прогулювалася з Альфонсо та Кармелою, до Пасквале, що привітно махав нам рукою з риштувань, до Меліни, яка голосно розказувала щось про Донато Сарраторе в той час, як Ада намагалася затягти її до хати, до Стефано, сина дона Акілле, який недавно купив собі машину «джардінетту» і тепер їхав по дорозі з мамою на сусідньому сидінні та сестрою Пінуччою ззаду, до Марчелло та Мікеле Солар, які щойно промчали поряд, і Мікеле вдав, ніби не побачив нас, а Марчелло не забув привітно кивнути, а перш за все, — до своєї таємної метушні, нишком від батька, пов’язаної із здійсненням плану з черевиками. У той час моя розповідь була для неї набором непотрібних сигналів про непотрібні їй місця. Вона б подумала про ті місця тільки тоді, якби їй самій довелося туди піти. Врешті, після моєї тривалої розповіді, сказала лише:
— Треба сказати Ріно, щоб прийняв запрошення Пасквале Пелузо.
Ну от, я їй розказую про центр Неаполя, а вона думає лише про дім Джильйоли в одному з житлових будинків району, де Пасквале збирав усіх на танці. Я образилася. На всі ті запрошення Пелузо ми завжди відповідали «так», але ніколи туди не ходили: я — щоб не сваритися з батьками, а вона — бо Ріно був проти. Та ми часто нишком спостерігали за ним у святкові дні, коли він, причепурений, чекав на своїх друзів, старших та менших за нього. Пасквале був дуже компанійський хлопець, дружив з усіма незалежно від віку і залучав до своїх вигадок будь-кого. Зазвичай він стояв перед бензозаправкою, згодом до нього підходили по одному Енцо, потім Джильйола, за нею Кармела, яка просила називати її Кармен, інколи до них приєднувався Ріно, якщо був вільний, часом Антоніо, адже йому треба було наглядати за матір’ю Меліною, а коли Меліна була спокійною — то і його сестра Ада, яку Солари якось затягли до себе в машину і більше години катали невідомо де. Якщо була гарна погода, вони їздили на море і поверталися ввечері, почервонілі від сонця. Але частіше збиралися всі разом у Джильйоли, батьки якої були привітніші за наших; і там ті, хто вмів танцювати, танцювали, а хто не вмів — вчилися.
Ліла почала водити мене на ті зборища; не знаю, чому у неї виникла цікавість до танців. І Пасквале, і Ріно, виявилися на диво здібними танцюристами, і від них ми навчилися танцювати танго, вальс, польку та мазурку. Треба сказати, що Ріно як вчитель швидко починав дратуватися, особливо із сестрою, а от Пасквале був дуже терплячий. Спочатку він учив нас правильних па, наказавши стати ногами на його ноги, а коли в нас починало трішки виходити, ми вже починали кружляти по кімнаті.
Виявилося, що мені дуже подобалося танцювати, я б тільки те й робила, що танцювала. А от Ліла підходила до справи серйозно, немов хотіла зрозуміти сенс; інколи здавалося, що для неї розвага полягає лише у навчанні, а тому вона часто просто сиділа і спостерігала, аплодуючи найумілішим парам. Одного разу я прийшла до неї додому, і вона показала мені книжку, яку взяла у бібліотеці. У ній було все про танці, кожен крок і рух пояснювався чорними фігурками чоловіка та жінки. У той період вона була дуже весела, що зазвичай з нею рідко траплялося. Несподівано вона обхопила мене рукою за талію і змусила танцювати танго, виконуючи роль чоловіка-партнера та наспівуючи відповідну мелодію. До кімнати заглянув Ріно і розсміявся. Йому теж захотілося потанцювати з нами — спочатку зі мною, а потім із сестрою — хоча і без музики. Під час танцю він розповів мені, що Ліла захопилася танцями до безтями, що повсякчас змушувала його тренуватися, незважаючи на відсутність грамофону вдома. Та щойно він промовив те слово — грамофон, грамофон, грамофон — Ліла гукнула мені зі свого кутка в кімнаті, примруживши очі: