Любові полум’я
- Автор: Нікалео Ніка
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Аверс
- ISBN: 978-966-8386-94-7
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Любові полум’я». Краткое содержание книги:
Цей роман зворушить і розчулить кожного, хто коли-небудь кохав, або ненавидів, або мріяв і наполегливо йшов до своєї мети.
— Тільки ти і я, більше нічого не існує…
Вона млосно видихає у передчутті сакрального акту. Віктор аж здригається від того стогону і напружується вмить, наче тятива лука, готова випустити стрілу кохання тієї ж миті. Та він повільно, зовсім неспішно розстібає перлинку за перлинкою на її шовковому платті з павичами кольору спілого граната, під яким немає нічого, щоб могло завадити йому торкнутися її пружних перс. Віола глибоко-тремтливо дихає, розтуливши вологі вуста, що шукають п’янкого цілунку. Її повіки ледь помітно здригаються, домальовуючи в уяві те, що вона не може бачити, а лише відчувати. І світ у ту мить існує тільки для цих двох сердець, що б’ються в унісон, для двох тіл, що дихаючи у такт, стають одним, подвоївши і розпаливши ту космічну енергію, яка огортає їх своїм теплом і сяйвом, своєю величчю і могутністю, своєю незбагненною нескінченністю…
Незабаром Віола розлучилася. Тихо. Без сімейних сцен і поділу майна. Катруся помилилася: Андріан не скандалив і навіть не боровся за Орисю. Віолі здалося, що він видихнув із полегшенням, вийшовши із залу суду. Була навіть дещо збентежена таким його ставленням. Хоча між ними і відбулася гаряча розмова, але не більше.
— Андріане, я., я покохала іншого… І не хочу більше… тебе обманювати, — збиваючись почала вона.
— Що?! Хто він? Коли це сталося? — стиснувши кулаки і звівши вилиці, суворо запитав чоловік.
— Байдуже! Це нічого не змінює. Я не хочу зараз вдаватися у подробиці.
— А я хочу! — вперше грізно гримнув до дверей, біля яких стояв, рукою, зібганою у кулак. — Мені треба знати, як давно ти з ним… це… ти мені брехала! І відколи це я став посміховиськом?!
— Заспокойся! Ніхто і ні про що не здогадується. А тебе турбують тільки такі речі? Я ж не допитувалася про аромати чужих жіночих парфумів!
— Не перекручуй! Це зовсім інше.
— Що означає інше?
— Що баба — не мужик! І вам не дозволено таке, — грубо процідив.
— Ким це заборонено?! Так все! Я більше не хочу говорити в такому тоні. Я вже все вирішила і подала на розлучення. На майно не претендую. Риську заберу зі собою, — завчасно попередила і пішла за рояль.
Андріан ще трохи постояв, спостерігаючи, як Віола розкладала свою партитуру і з притиском вичавив:
— Ну, тоді як знаєш! Я ще надеру цьому "козлу" морду. Але якщо ти думаєш, що він розійдеться так само, як і ти… — чомусь замовк, а тоді за мить додав: — Діло твоє.
Вона нічого не кинула у відповідь. Зрозуміла, що чоловік здогадувався про все, але мовчав.
Отже, чинить правильно. Андріан не боровся за неї. Очевидно, відпускав із полегшенням, і сам втомившись від цих безбарвних стосунків. Це, на диво, бентежило її. Бо ніколи і нічого не віддавала без бою. Боролася за все, що хотіла отримати. Однак, чоловікова стриманість давала їй надію на те, що, принаймні, залишаться друзями.
Віола переселилася у велику двокімнатну квартиру, що її винайняв Віктор. Вона обурювалася, казала, що й сама може сплачувати оренду, однак він наполегливо заперечив, пояснивши, що уклав угоду з господарями про купівлю і щомісячні виплати значно вищі.
— Тебе не повинні турбувати такі речі! Про це має дбати той, хто поруч з тобою. І я не дозволю тобі працювати заради грошей, — наголосив на останніх словах. — Скоро ми тут будемо жити разом.
Після такого пояснення Віолі не хотілося більше ні про що питати. Боялася сполохати своє щастя. Мовчки, десь глибоко у душі тішилася таким його рішенням. Мріяла присвятити себе тільки високому мистецтву. А не бігати, як то було раніше, по всіляким халтуркам, додатковим ілюстраторським навантаженням по музичним школам… Лише заради того, щоб вистачало на життя. До того ж їй завжди подобалася ця частина міста. Стара тиха вулиця з іще австрійськими будинками перед входом у львівській Централ парк — Стрийський парк. Колись ходила сюди на свої перші побачення. Тоді і уявити собі не могла, що згодом замешкає у цьому картинному пейзажі. Тепер часто стоятиме біля вікна, спостерігаючи як поволі розкривається магнолія за склом. Завжди любила це квітуче дерево за його вишуканість, переконливість у лініях і барвах, за ніжний ненав’язливий аромат і надзвичайну вразливість до сонця. Чимось їй магнолія нагадувала і себе… їй буде тяжко, неймовірно, жаль стількох втрачених у шлюбі років.
Завантажить себе роботою. Працюватиме так, що лише побачивши ліжко, буде падати у нього від перевтоми. Орисю батьки заберуть до себе на літо після похорону бабусі.
Похорон
Рано-вранці нервово задзвонив телефон.
— Алло, — потойбічним голосом заговорила Віола.