Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
До колодязя з хати вийшла по воду наймичка, моторна селянська дівка, і посміхнулась до Гната, як до -господаревого родича (зятя!). Гнатові приємно тьохнуло в грудях. Голосно заскавучав коловорот — як дівка стала тягти воду. На цей звук притьмом кинулися гуси, що досі сиділи на спориші біля сажа, і густо обступили дівку, високо витягаючи шиї, вимогливо ґелґаючи. Дівчина налила їм у коритце води, і вони його миттю опали. Набирали в дзьоби холодної води, високо підносили голигаючи. Напившись, вони стрепенули в якомусь незрозумілому для людей пориві крилами і з голосним криком побігли через увесь двір, деякі з них летіли над головами інших...
Над вухом у Гната загув жук і, вдарившись об плече, упав додолу. На ґанок вийшла Агрипина Антонівна і покликала обох — „старого" й гостя, до хати. Гостя вона називала (як і раніш це вже робила) Гнатом Пилиповичем
Коли „Гнат Пилипович" увійшов до хати ємної, з простилками на помості і з мереживним вісками на вікнах кімнати, Оксана стояла коло вікна дивилась через зелену герань на вулицю чи, може далі, туди, де червоніла вечірня заграва. На ній була біла з тонкого шовку сукня, що виразно показувала її струнку постать, вирізьблювала на тлі вікна й заграви.
— Добрий вечір! — обернулась вона, подаючи Гнатові руку. — Сідайте!
Гнат звернув увагу, що цим разом у її мові не було звичайної жартівливости, хоч іскри ввічу й засвічувалися (від заграви?), ніби іронічно. Але то, може, була й... радість, що він прийшов... Гнатові знову тьохнуло в грудях на думку про це. Його щастя було цілком можливе, було вже зовсім близько.
У хаті стояла вже півтемрява, м'яко обкутувала канапу за столом, що стояв посеред кімнати, чорне тіло піяніна в кутку, великий портрет якогось архиєрея на стіні, образи на покутті. Серед м'якої тиші розмірено цокав важкий стінний годинник, що, здавалося, з рипом відмірював час; десь біля порога чи, може, аж у сінях сюркав, ніби вода в дзвінку посудину падала, цвіркун. Вікна були повідчинювані, і ними налетіли в хату нічні метелики, що липли до всього білого — лес-кітливо до обличчів, до рук, до білої Оксаниної сукні.
З присадка йшов до хати ніжний запах нічної фіялки, невидна павоть запаху. На столі, Що яснів у сутіні цукровою білістю скатертини, уже шумів і вигр вав привітно самовар, посвічував унизу жаринками, я вогняними очима, і робив вогняні квіти на таці. Через скількись там хвилин о. Харитін уніс із другої кімнати засвічений гасник, і гостя запросили до столу.
До чаю Агрипина Антонівна запропонувала „ „Гнатові Пилиповичу" свіжої морелевої конфітури, а як
той тієї конфітури взяв, звернулася жартом до дочки.
Дочко! Пригости ж гостя, запрошуй... Оце яка і наче ж ми й виховали тебе як слід...
Оксана, взявши церемонно „блюдечко", поклала в нього трохи конфітури й подала Гнатові. Гнат чемненько подякував, маючи себе якнайкраще через таке дбайливе ставлення вродливої дівчини.
__. Іван Семенович Нечуй-Левицький, — мовив о. Харитін, не починаючи пити (ждав, поки чай трохи прочахне), — оту посудину, що ти, доню, поклала в неї конфітури, називав „мисочкою"...
Гнат, розуміючи, що йому треба підтримати розумну розмову, сказав:
- А все таки він, Нечуй-Левицький, цікавий письменник... змістовний.
— Я ж його люблю, бісового діда, — казав далі о. Харитін. — Дайте мені який хочте уривок з його творів, дайте речення з його писання — і я зразу впізнаю, що то його мова... Це ж тільки в нього цікава панна „вти-рює" погляд у чужі очі, жінки в нього „лепетливі", „брикливі", „горлаті", „витрішкуваті" тощо! А втім, таки жінок він, може, найкраще й змалював у своїх писаннях. Чи звернули ви увагу — як багато життєвої правди в образі Онисі з „Старосвітських батюшок та матушок"? В цьому образі він показав, як жінка з моло-Дої та привабної дівчини робиться на старості літ сварливою бабою. Тая Онися, попадя, дійшла до такого ста-НУ-. що перекинула сама на печі горщик з квашею — і зробила з цього сварку, звернувши це на невістку... Це в нього чудово вийшло! Універсально! Кожна жінка- на старості літ стає такою... Ось послухайте!
І він підвівся, щоб узяти з етажерки томик свого Улюбленого письменника.
Та тут раптом сталося зовсім несподіване: Агрипина Антонівна дзенькнула сердито склянкою і встала
з за столу.
Отакої! Чого ти ? Ти ж кваші не перевертала! — Озвався отець Харитін з ніяковою усмішкою в добрих зморщках очей - Гм...