Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
Кінець-кінцем Гнатові й самому стало здаватись, що він не поганий, що й ніс його має не таку вже неправильну форму, особливо, як дивитися трохи збоку.
До речі тут буде згадати, що він з якогось часу облишив зовсім ходити до Ганни Зворітьківни.
Річ зрозуміла, що на часті Гнатові розмови з о. Харитоном звернули увагу й у товаристві. Одного разу, як Гнат зайшов у садок, Омелько Деркач прочитав уголос свого нового вірша:
Новина у світ летить:
Один хлопець наш (хто саме — Не скажу, бо він між нами)
Дуже внадився ходить —
І вже, десь, не без причини! —
До хорошої дівчини, —
До дівчини навпростець...
Хто ж той спритний молодець?
І хто — вгадуйте! — вона,
Та дівчина чарівна?
Натяк був такий прозорий, що Гнат мусив тут же при всіх висловити з приводу таких „методів" своє обурення.
— Чорт-зна що! — сказав. ¦— Це просто некультурно !
Оксана вислухала все це з лагідною усмішкою, а потім того сказала, що вірш не туди заадресований, бож, мовляв, той, на кого натяк, взагалі дівчатами не цікавиться. І сказала це таким тоном, що ображений парубок почув у цих її словах швидше оборону, ніж іронію.
А тим часом у домі о. Харитона Гната приймано гарно, навіть радо. Особливо уважно та приязно ставилася до нього стара попадя. Оксанина мати: усяково хвалила його і частенько запрошувала до хати на чай чи на каву. Сам о. Харитін частував його новим прозоро-золотим медом.
І Гнат дедалі дужче звикав до них, до їхнього широкого, порослого споришем подвір'я, повного гусей, качок та іншої птиці, до старосвітської хати з ґанком, оброслим зелено-кучерявим плющем та крученими паничами. Кінець-кінцем йому стало ясно, чому його так прегарно приймають. Всяке бо легко зрозуміє, чог мі, де є дівчина на відданні, так шанують молодої рубка. Але він з обуренням відкидав думку, щ0 Це° мовляв, теща наставляє пастку на жениха,' годує привабити. Цей дотеп видавався йому аж ніяк н тепним. Агрипина Антонівна (Оксанина мати) здавалась йому просто доброю жінкою, без будь-яких хитрощів чи пасток. І розмовляла вона з ним завжди поважно, статечно, як з поважним чоловіком, „готовим" уже вчителем. Здебільшого нарікала на погані звича" „теперішньої" молоді.
— Тепер же молоді, — казала, наливаючи рукою в широкому, старомодному рукаві „халадайки" запашну каву, — ні Бога не бояться, ні людей не чтяться...
— І попів ні за що мають, — прикидав їй у тон прискаливши око та моргаючи Гнатові, о. Харитін.
— Одружуються й живуть без вінчання, — вела далі свою мову статечна жінка, не звернувши уваги на чоловікову іронію з приводу улюбленої теми її розмов.
Але дивне диво: Гнатові подобалось те, що казала стара жінка, а не іронія о. Харитона. Він згоджувався, що вінчання потрібне, бож одруження, мовляв, важлива подія в житті, і її треба всяково, отже й вінчанням, зміцнювати.
— Я, як буду женитись, — мовив поважно, — вінчатимусь...
Оксана говорила з Гнатом здебільшого жартом.
Останнє Гнатове гостювання у ПІтепенків було таке. Прийшов він якось у суботу, досить рано надвечір, коли сонце було ще над хатами. Отець Харитін сидів у холодку під своєю улюбленою грушею, що росла майже серед двору, недалеко від колодязя. Стругав ложку з грушевого ж дерева.
— Це я готую собі нове ремесло, — мовив, нач
жартом, до гостя, запросивши його сідати біля себе__
лавці, що була прироблена до стовбура тієї груш1-Бо за нового суспільного ладу таким дармоїдам, яК.я' буде місця... За того ладу, що його принесуть оті, що до которого часу переховуються в лісі... Ви читали. Півтори тисячі ж їх... Ото ж я й стругатиму ложки, може це вже буде суспільно-корисна праця... Гай-гай, — мовив він. Потім, злегка зідхнувши, — в наші часи не було видно як тепер, — яка праця корисна, а яка ні. Тді я попування можна було розуміти, як слугування народу. Адже тоді й слово „семінарист" було рівнозначне словом „революціонер", і революціонери здебільшого з семінарій виходили...
І, помовчавши трохи, додав:
А ложки я люблю робити, особливо, як попадеться добре дерево. Груша для цього найпридатніша, береза гірша... на Україні з берези їх майже ніколи не робили, усе з твердого дерева... Дивіться, яка ось красунечка вийшла! — показав він уже готову, свіжовистругану ложку і погладив її великим пальцем зсередини.
Вечір поволі спускався на село. Сонце сховалося за будівлі сусіднього двору, і тіні на подвір'ї стали темніші. Повз двір вулицею проїжджали з важким скрипом останні гарби з пашнею. Від тих гарб ішов сухий уже дух поля, нової соломи. Далі почала йти череда, що несла над собою в нерухомому вечірньому повітрі густу хмару куряви, курява душила збитим шляхом та сухими кізяками. Вона помалу лягала на поблизькі будівлі, заходила на попове подвір'я. Тільки ж водночас на цьому подвір'ї, разом із вечеровим похолодом, став поширюватися і запах нічної фіялки, що була десь у квітнику біля хати.