Січеславщина (квадрологія)

Крім Василя, з лататтянського товариства вибули ще Самсон Ліпшиць, що виїхав до міста перед початком навчання в гімназії, та Каленик Губенко, що... одружився з Наталкою Степанцівною і виїхав з нею на місце своєї праці.

Наталлка з великою охотою занехаяла науку, бо натомість придбала краще — чоловіка. Це була перша в товаристві така подія, і вона залишила у всіх якийсь почуття якоїсь утрати. А чому — це з них не всяке могло б пояснити. Хлопцям було сумно, може,тому що не один з них мріяв про Наталку, багатого батька дочку (хоч і всі були соціялісти та анархісти!), а дівчатам — що... не вони — та чи та — вийшли заміж.

Отже в товаристві стало ,,не так весело". І Гнат, власне кажучи, вже майже не цікавився ним. Він чекав настанови на посаду вчителя до лататтянської школи, це зробило його поважнішим і „вищим" супроти інших. Та й ще б пак! Адже він мав тепер стати трохи не таким, як перед цим був у їхньому гурті Пилип Никифо-рович! Тим то він став охітніше бувати в о. Харитона, ніж у шкільному садку, волів слухати мову цього мудрого діда замість щоб „бавитися" дурним патяканням таких порожніх балакунів, як Дужко. Дійшло, кінець-кінцем, до того, що він навіть будніми днями став заходити до о. Харитона.

Це гуляння в будень дуже не вподобалося Гнатово-му батькові, людині без будь-яких ніжностей до вченого сина. А були ж саме жнива, починалася возовиця, і парубок „до зарізу" був потрібен дома. Особливо лютило його те, що син, гуляючи допізна, не міг потім рано вставати. „Хоч не в'їжно, так уліжно!" — гукав він не раз, заскочивши з току, іноді й з вилками чи граблями в руках, до Гнатової комори. І Гнат, заспаний, навіть не вмиваний, мусив іти скидати снопи з воза чи щось інше робити. А втім, він уже не дуже зважав на батька: знав, що незабаром матиме свій хліб, „учительський".

Мати Гнатова, навпаки, заступалася за нього, бо нишком думала, що синове вчащання до попа (а Гнат їй прямо казав, куди ходить) дасть їй невістку-попівну. Вона, коли б їй і сказав хто таке, не повірила б ніколи, що Гнат ходить тільки слухати мудру мову о. Харитона. І, можливо, що мала рацію, так думаючи. Бож, наприклад, для розмов з о. Харитоном не треба було так часто та дбайливо голитись, як то робив тепер Гнат. Варте було уваги й те, що Гнат не називав уже свого носа ,,кирдею", а, навпаки, частенько простоював біля дзеркала, вивчаючи найменші його риси. Це видивлян-ня нагонило якнайбільшу лють на батька, коли він, од-вихнувшись із току, бачив сина за такою „роботою". Та мати, його охорона в такі хвилини, втішалася цим, казала, що він гарний.