Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника
- Автор: Сідак Володимир Степанович, Осташко Тетяна Сергіївна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-75-2
- Жанр: История
Электронная книга - «Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника». Краткое содержание книги:
Вперше публікуються матеріали судової та слідчої справ П. Болбочана, його листи до провідників Директорії УНР, уривки зі спогадів сучасників.
Книга розрахована на всіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
Подальший перебіг подій того часу, а також аналіз залучених авторами документів, нещодавно віднайдених в архівах Києва та Москви, переконують, що не існує щонайменших серйозних підстав вважати М. Гавришка «агентом Москви». Відсутні будь-які документальні вказівки на те, що він перебував у частинах Червоної армії, як це стверджують деякі дослідники та мемуаристи. І навіть наявність його прізвища під № 81 у списках оборони на процесі С. Шварцбарта в Парижі в 1927 р.280, при вкрай негативному сприйнятті цього факту, також не може бути підставою для обвинувачень М. Гавришка у належності до радянських спецслужб.
Отже, 7 червня 1919 р. у відповідності до § 11 «Положення про Державний інспекторат», який дозволяв «в надзвичайних випадках», минаючи прямих начальників (Державного інспектора польових управлінь Дієвої армії УНР В. Кедровського), звертатися до вищої влади, «яка найскорше може вирішити питання» 281, державний інспектор Запорізької групи військ М. Гавришко, здійснивши своїми наказами відповідні пересування на посаді командувача підпорядкованої йому військової формації, повідомив рапортом про це у встановленому порядку Головного отамана С. Петлюру. У своєму донесенні він зокрема зазначав, що, намагаючись «охоронити Армію від розпаду, призначив Отамана Болбочана Командуючим Запорожською Групою, до якого козаки та старшини відносяться з великою любов’ю і кожний гаразд життя своє за його положити». М. Гавришко наголошував, що його кроки були зроблені «для загальної користі», без «жодних політичних міркувань» (Док. № 19).
Дещо пізніше у рапорті до Ради народних міністрів УНР 28 травня 1920 р. М. Гавришко так пояснював свої дії: «Річ в тім, що по російським законам (бо про це вказівок української влади не було), коли начальник військової частини підпадав під слідство, то посада рахується за ним, і по оправданню його він приступає до виконання обов’язків попередньої служби, таким чином моя санкція на вступ полковника Болбочана до команди Запорізькою Групою була цілком підставна» (Док. № 62). Таке пояснення було цілком логічним, оскільки більшість статей військового статуту, а також законодавчих документів, які регулювали відносини в УНР між владою та військом, були фактично взяті з російського дореволюційного законодавства. Звичайно, підготовлене нашвидкуруч українське положення про державний інспекторат могло мати в різних ситуаціях неоднакове трактування, що, власне, і спостерігалося у випадку з призначенням П. Болбочана на посаду командувача Запорізької групи наказом державного інспектора.
Як від реагував полковник П. Болбочан на прийняте М. Гавришком рішення? Перебіг подій після наказу державного інспектора реконструював сотник С. Цап у своїй праці «Тернистими шляхами во ім’я державності». Поданий нами у додатках (Док. № 64) уривок з його рукопису дає можливість відтворити ситуацію, яка склалась у штабі Запорізької групи.
С. Цап спирається на свідчення старшин командирської сотні штабу групи: сотника М. Россіневича, підполковника В. Євтимовича, начальника зв’язку штабу сотника І. Ремболовича, ад’ютантів П. Болбочана — М. Письменного та І. Коржа. Автор також зазначає, що ним були використані записи розмов між В. Сальським, П. Болбочаном та М. Гавришком, зроблені булавним старшиною для доручень штабу Запорізької групи М. Россіневичем.
Визначаючи позицію П. Болбочана 7–8 червня 1919 р. щодо призначення його командувачем групи, С. Цап наголошував, що той «фактично… хитався й не давав остаточної відповіді на наказ Державного інспектора обняти командування» (Док. № 64). Те ж саме показував на суді 10 червня 1919 р. й сам полковник: «Я получив наказ від Державного Інспектора військ запоріжської групи, щоб я негайно вступив в командування військом Запоріжської групи. Я відмовився, кажучи, що я цього не можу зробити без санкції головного командування» (Док. № 28).
Увечері 7 червня 1919 р., як свідчить С. Цап, полковник М. Гавришко відвідав П. Болбочана в готелі й запропонував йому «їхати разом з ним на фронт, й перевірити самому відношення до нього частин військ, бо фактично Болбочан хитався й не давав остаточної відповіді на наказ Державного інспектора обняти командування». Одночасно С. Цап зазначає, що новопризначений командувач групи «очікував, що принесе делегація запорожців, що виїхала до Головного отамана Петлюри, щоб той не думав, що Болбочан задумує підняти путч подібний до Оскілківського в Рівному 29.4.1919 р.» (Док. № 64).