Сімнадцять спалахів весни
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #8
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Сімнадцять спалахів весни». Краткое содержание книги:
Айсман увімкнув магнітофон. Він, не кваплячись, курив і уважно прислухався до глухуватого голосу Штірліца.
«— Скажіть, вам було страшно ці два місяці, які ви провели в нашій тюрмі?
— Мені було страшно всі ці одинадцять років, відколи ви стоїте при владі.
— Демагогія. Я вас питаю: вам було страшно, коли ви сиділи у нас в камері, в тюрмі?
— Звісна річ.
— Звісна річ. Вам би не хотілося потрапити сюди ще раз, якщо станеться диво? Якщо ми вас випустимо?
— Ні. Мені взагалі не хотілося б мати з вами справи.
— Чудово. А коли я поставлю умову: ми вас звільнимо лише тоді, якщо ви зі мною будете підтримувати добрі стосунки, чисто людські?
— Чисто людські, добрі стосунки з вами для мене будуть просто природним виявом мого ставлення до людей. Коли ви до мене приходитимете як людина, а не як функціонер націонал-соціалістської партії, ви й будете для мене людиною.
— Але я приходитиму до вас як людина, що врятувала вам життя.
— Ви хочете допомогти мені просто за велінням серця чи розраховуєте на мене?
— Я на вас розраховую.
— У такому разі я маю переконатися, що мета, яку ви ставите собі, добра.
— Вважайте, що моя мета надміру чесна.
— Що ви мене проситимете зробити?
— У мене є приятелі — люди науки, партійні функціонери, військові, журналісти, — словом, особистості. Мені було б цікаво, коли б ви, якщо мені, звичайно, вдасться умовити начальство звільнити вас, поговорили з цими людьми. Я не проситиму вас, щоб ви звітували мені про ці розмови. Я, правда, не відповідаю за те, що можуть поставити диктофони в сусідній кімнаті, але ви можете піти в ліс, поговорити там. Мені просто буде цікаво потім спитати вашу думку про той ступінь зла чи про ту міру добра, які, з вашого погляду, характеризують цих людей. Таку дружню послугу ви змогли б вробити?
— Припустімо… Але в мене вже зараз виникає немало запитань з того приводу, чому саме таку пропозицію я чую.
— А ви запитуйте.
— Або ви занадто довіряєте мені і просите в мене підтримки в тому, в чому не можете просити підтримки ні в кого, або ви мене провокуєте. Якщо ви мене провокуєте, то наша розмова піде по колу.
— Тобто?
— Тобто ми знову не знайдемо спільної мови. Ви залишитесь функціонером, а я — людиною, яка вибирає шлях по своїй силі, щоб не стати функціонером.
— Що вас може запевнити в тому, що я вас не провокую?
— Тільки погляд у вічі.
— Будемо вважати, що ми з вами обмінялися вірчими грамотами».
— Підготуйте мені довідку про поведінку пастора в тюрмі, — попросив Айсман, коли закінчив прослухувати плівку. — Все: про його манеру поведінки, про його контакти, розмови з іншими ув'язненими… Одним словом, максимум подробиць.
… Відповідь, яку йому принесли через годину, була аж надто несподіваною. Виявляється, в січні 1945 року пастора Шлага звільнили з тюрми. Із справи не можна було збагнути, чи дав він згоду працювати на СД, чи його звільнили внаслідок якихось інших, незрозумілих причин. Була лише усна директива Шелленберга — випустити Шлага під нагляд Штірліца. Та й годі.
Ще через півгодини йому принесли останній документ: із Шлагом, після звільнення, працював спеціальний агент VI управління Клаус.
— Де його матеріали? — спитав Айсман.
— Він був на прямому зв'язку з штандартенфюрером Штірліцом.
— Хіба записів не залишилось?
— Ні, — відповіли йому з картотеки, — записів в інтересах операції не вели…
— Знайдіть мені цього агента, — попросив Айсман. — Але так, щоб про це знали тільки троє: ви, я і він…
На зустріч з Борманом — а Штірліц дуже сподівався, що ця зустріч відбудеться, наживка на гачок була смачна, — він їхав повільно, кружляючи по вулицях, переперевіряючи про всяк випадок, чи нема за ним хвоста. Цю перевірку він робив машинально; ніщо за останні дні не здавалося йому тривожним, і ні разу він не прокидався серед ночі, як бувало досі, коли він усім своїм єством відчував тривогу. Він тоді довго лежав з розплющеними очима, не вмикаючи світла, і старанно аналізував кожну свою хвилину, кожне слово, сказане в розмові з будь-якою людиною, навіть з молочником, навіть з випадковим попутником у вагоні метро. Штірліц намагався їздити тільки в машині — він уникав випадкових контактів. Але він вважав, що ізолювати себе взагалі від світу теж нерозумно, мало яке завдання може прийти. Отоді різка зміна поведінки могла насторожити тих, хто стежив за ним, а те, що за кожним у рейху стежили Штірліц знав напевне.