Дух животворить… Читаємо Сковороду
- Автор: Барабаш Юрій
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-189-2
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Дух животворить… Читаємо Сковороду». Краткое содержание книги:
У колеґіумах, а в академії поготів, літературна підготовка відзначалася, зрозуміло, значно більшою ґрунтовністю, але й тут справа на обмежувалася втовкмачуванням піїтичних правил і конструюванням віршованих ілюстрацій до них. Молода енергія знаходила вихід у створенні такої літературної продукції, яка, сказати б, «вихлюпувалася» за межі шкільних класів, туди, де гомоніло життя, до людей, — тобто пісень, орацій, діалогів, пародій, сатиричних сценок, підгледжених у навколишньому повсякденні.
Таким чином, «молодик», бурсак чи «спудей», залишаючи учбовий заклад, мав уже певний літературний досвід, і якщо він пускався у «мандри», то не з порожніми руками й головою, його торба, як говориться в одній сатирі на «пиворізів», була наповнена «байдичними шпарґалами», тобто різними зразками «неформальної» (а то й ненормативної) художньої творчості — як власної, так і чужої. Назагал літературна діяльність мандрівних дяків, за окремими виїмками, анонімна, їхні твори без позначення імені автора поширювалися в загалі, зрідка потрапляючи до збірників і пісенників. Відомий і прокоментований фахівцями один такий збірник кінця XVII — початку XVIII століття, пов'язаний з іменем такого собі П. Гученського (найімовірніше його переписувача або посідача рукопису) і складений із творів різноманітних жанрів — од проповідей та орацій до гумористичних, бурлескних віршів, які дали підстави М. Возняку назвати їхнього невідомого автора «предтечею Котляревського»[151].
В убогому, злиденному житті мандрівного дяка кілька разів на рік виникали світлі просвітки — свята, коли йому дещо перепадало від доброти людської. Найважливішими були, звичайно, Різдво й Великдень, до яких у селянських домівках готувалися заздалегідь і особливо ретельно. До різдвяних свят, скажімо, господиня з допомогою дочки або невістки чепурила хату, чистила, мила й прала все, що чистилося, милося і пралося, хазяїн ламав голову над тим, щоб зібрати грошенят на новий одяг, чоботи, смушкову шапку, на очіпок для жінки та на кільця-«змійки» й сережки-«польки» для дочки… Збиралися всі хатні ресурси їстивного. Адже велося, щоб була кутя з узваром (залежно від вжитків — з пшеничних круп чи перлових, з медом чи з патокою, іноді рисова з ізюмом), готувалося різне м'ясиво — хто забивав корову, хто теличку, а хто обмежувався гускою або куркою, та до того ще кабанчика, або підсвинка, або хоча б порося заколювали й смолили, бо які ж то святки без сала, ковбаси, кендюха, смаженої із салом і кров'ю печінки та інших різдвяних «делікатес»… І вже ж, певна річ, ніяк не обходилося без горілки, варенухи, пива, різних запіканок та настоянок. На Великдень усе проходило приблизно так само.
Можна уявити, з яким нетерпінням вічно голодний мандрівний дяк, бурсак або «пан бакаляр» чекали цих веселих, щедрих і тривалих свят (різдвяні святки відзначали дванадцять днів, од Святвечора до «Ордані», Великдень — протягом тижня). От коли доречним виявлялося вміння співати, танцювати, декламувати! От коли «байдичні шпарґали» отримували реальну ціну, внаслідок чого дещиця наїдків і смаковидл переходила зі святкового столу до глибоких торб «миркачів»…
Тож нічого дивного немає в тому, що в уяві авторів великодніх і різдвяних віршів саме свято найтісніше пов'язувалося зі щедрим застіллям, розкішною їжею та питвом:
151
Возняк М. Різдвяні й великодні вірші-орації із збірника кін. XVII — поч. XVIII в. // Записки Наукового Товариства імені Шевченка. — Т. XCVI. — 1910. — С. 146.
152
Цит. за: Українська література XVIII ст. — К., 1983. — С. 134, 156.