Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Ще трохи зупинімося на Адамові Сміту. Один із найбільших його внесків у сучасну економіку — це аналіз розподілу праці та піднесення важливості спеціалізації для розвитку і раціоналізації виробничого процесу. Ксенофонт наголосив на важливості розподілу праці ще за дві тисячі років до Адама Сміта, до того ж він включає його в контекст величини населеного пункту, у межах якого цей розподіл відбувається:

У маленьких містах один і той самий ремісник виготовляє ліжка, двері, плуги, столи, часто й будинки будує, і радіє, що таким чином він здатен знайти достатньо замовників, щоб прогодувати себе. Звичайно ж, це просто неможливо, щоб людина, яка виготовляє багато речей, усе вміла однаково добре. У великих містах, де великий попит, кожному майстрові достатньо володіти одним єдиним ремеслом, часто навіть лише його частиною. Наприклад, хтось один робить тільки чоловіче взуття, інший — жіноче, хтось третій заробляє лише тим, що пришиває підошви чи декоративно обробляє шкіру, четвертий — обробляє крайки, а п’ятий не робить нічого з цього, а тільки зшиває все це докупи. Людина, яка зосереджує свою діяльність на невеликій ділянці, зможе досягти найкращих результатів[335].

Тож у цьому питанні Ксенофонт багато в чому випередив свій час і її найбільших мислителів. Як пише Тодд Лоурі: «У Платона не було анінайменшого уявлення про взаємопов’язаність величини ринку та ступеня розподілу праці — загальновідомим це явище зробив Адам Сміт. Хай там як, Ксенофонт, сучасник Платона, який у своїй праці «Кіропедія» дуже детально розглядає розподіл праці, зайшов у своєму оцінюванні сутності індивідуальної зміни ще далі. Адже він розрізняє великі міста, де розділення праці — розвинуте явище, і маленькі міста, де його в принципі не існує»[336].

Межі майбутнього та розрахунку

Ксенофонт, видатний економіст, що займався проблематикою корисності та максимізації виторгу[337], чітко визначив ліміти свого аналізу. У часи, коли сільське господарство відігравало набагато важливішу роль, аніж зараз, Ксенофонт оцінював можливості точного прогнозування економічного успіху чи невдачі як досить скромні. На думку цього античного економіста, «потрібно якимось чином протидіяти факту, що в сільському господарстві дев’ять з десяти обставин — непосильні для людини»[338]. Разом з цим він довів факт, що потрібно включати економічне життя в культурний контекст і що за жодних обставин його як предмет аналізу не можна повністю відділяти від реального світу, який керується не лише законами попиту й пропозиції. Ксенофонт закінчує свій текст «Про державні надходження» словами, які ми знаємо в різних варіаціях з історії як conditio Jacobaea[339], тобто повна протилежність нашої сучасної економічної мантри ceteris paribus (за інших рівних умов): «Якби ви вирішили втілити мою пропозицію у життя, я б вам радив спершу послати гінця в Додону чи в Дельфи й запитати в богів, чи буде цей крок корисним для держави зараз і в майбутньому»[340]. На думку Ксенофонта, жодна економічна порада чи аналіз, якими ідеальними вони б не були, не можуть охопити всіх релевантних факторів — чи то вже ми назвемо їх воля божа, чи animal spirits, чи ще якось.