Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи
- Автор: Седлачек Томаш
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-244-4
- Переводчик: Тетяна Окопна
- Жанр: Экономика
Электронная книга - «Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи». Краткое содержание книги:
Автор — чеський економіст, радник президента Вацлава Гавела у 2001-2003 роках — у своєму дослідженні сміливо виходить за межі економіки та поєднує її з історією, філософією, психологією та давніми міфами.
ISBN 978-617-679-244-4
Томаш Седлачек © текст, 2012
Тетяна Окопна © переклад, 2017
Іван Міклош © передмова, 2017
Дмитро Подолянчук © дизайн обкладинки, 2017
Видавництво Старого Лева © українське видання, 2017
Здається, що погляд Аристотеля на принцип абстрактності кардинально відрізняється: «Фраза Аристотеля, що ідеї не існують незалежно, самі собою, а універсали формуються з деталей, чудово відображає розбіжності між ним і Платоном»[354]. Проте серед можливих тлумачень ідей Аристотеля натрапляємо і на версію, що абстрактні конструкції знаходяться не поза нами, де ми їх можемо тільки пізнавати (у тому значенні, що ми до них постійно наближаємося відповідно до того, як зростає наше пізнання), а що ми їх (спів) творимо. Разом з цим сучасна економістка Дейдра Макклоскі вбачає точку перетину основ математики та релігії у вірі в добро Платона, у вірі в Бога як принцип усіх речей:
Математики Філіп Девіс та Ройбен Герш зауважили, що на задньому плані математики та релігії обов'язково має бути підоснова віри, яку кожен індивід повинен доповнити самостійно. Здається, що математики — це новоплатоністи-практики та послідовники Спінози. Їхнє поклоніння математиці дуже нагадує поклоніння Богові. От хоча би віра в те, що теорема Піфагора, так само як і Бог, існує незалежно від фізичного світу. І перше, і друге наділяє його смислом[355].
У платонівському світі[356] релігія з математикою та наукою не виключають одна одну, а доповнюють ! і навіть вимагають одна одної. За обома стоїть віра в принцип, що за всім пильнує, без якого ні перше, ні друге не має сенсу[357]. За словами філософа Міхаеля Полані, «і наука — це система цінностей (віра), якій ми віддані»[358]. «Віра — це не атака на науку чи повернення до повір’їв»[359]. Навпаки, віра стоїть біля витоків будь-якої науки чи знання | включно з елементарною вірою у те, що світ можна пізнати. Міф, віра у щось недоказане, про що, зрештою, ми часто знаємо, що воно нереальне (наприклад, гіпотези в економіці), починають відігравати роль суперструктур.
І тут напрошується питання, наскільки міфотворчою є економіка, або ж наскільки необхідними для неї є міфи? Економіка сама себе вважає обраною наукою для інтерпретації світу суспільства в наш час, але ми розуміємо, що в цій ролі без міфів їй не обійтися. Вона використовує їх у кількох площинах чи кількома способами. По-перше, вона черпає з міфів матеріал для своїх гіпотез (підсвідоме використання міфів), а по-друге, сама створює міфи й сюжети. Модель homo oeconomicus — це теж міф-модель. Якщо переодягнути переповідання історії, якої не існує, у математичну сутану, це ніяк не вплине на її міфічність. Як приклад можемо навести й інші міфи: про існування невидимої руки ринку, про свободу людини та самовизначення, про вічний прогрес і саморегуляцію ринку. Ніхто ніколи не бачив нічого з цього всього, але йдеться про історію, віру чи міф, які дуже сильно резонують (не лише) серед нас, економістів, та спрямовують усі наші суперечки, експерименти й статистики на підтвердження чи спростування цього наративу.
У міфах немає нічого ганебного, ми не можемо існувати без віри (на чому б вона не базувалася) — це потрібно визнати й рахуватися з цим. Одному міфу ми можемо протиставити хіба що інший міф. Міф вступає в боротьбу не з емпірикою чи з реальним світом (останній взагалі огортає незліченна кількість міфів), але з іншими адептами тлумачень, з іншими міфами.
Греки не вірили в свої міфи буквально, вони усвідомлювали їхню міфічність. Як написав про них Саллюстій, «усього цього ніколи не було насправді, але воно відбувається постійно»[360]. І хоч нам це й може видатися дещо дивним, проте сьогодні ми робимо точнісінько те саме. А схоже питання стоїть і перед економістами: Ми справді віримо в наші моделі? Віримо, що людина справді раціональна, що ринки самоочищаються і що є невидима рука ринку, — чи все це лиш міфи, які, можливо, «існують» у якійсь іншій — фіктивній — площині, а не в нашій буденній. Можливо й одне, й інше, але тоді не можна їх плутати. Якщо ж ми услід, наприклад, за Мільтоном Фрідманом[361], визнаємо, що йдеться лиш про припущення, які навіть не намагаються здаватися реалістичними[362] (тобто вони — фікція), тоді не можна стверджувати (чи робити онтологічно-теологічні висновки), що людина — дійсно раціональна. Якщо ж наші моделі (чи то вже в припущеннях, чи у висновках) усі учасники визнають фікцією (неважливо, корисною чи ні), тоді не можна на їх основі робити жодних висновків про людину.
354
З кн.: Nelson. Reaching for Heaven on Earth, 34-35.
355
З кн.: McCloskey. ТЬe Bourgeois Virtues, 152, про Девіса й Герша див. розділ «Descartes’ dream».
356
Подібність слів Good («Добро») і God («Бог») Дейдра Макклоскі розвиває ще далі, посилаючись на алегорію Платона про сонце, що освітлює думку й наближає її до пізнання Добра. Віруючий християнин точно б погодився із перефразуванням «Sun of Good» (Сонце добра) у «Son of God» (Син Божий). Див.: McCloskey. 7üe Bourgeois Virtues, 365.
357
На щось схоже натякає і крилатий вислів математиків і фізиків, який стосується правдоподібності підрахунку й випадковості: «Бог не грає в кості».
358
Polanyi. Personal Knowledge, 171.
359
McCloskey. The Bourgeois Virtues, 153.
360
З кн.: Sallust. On the Gods and the World, четверта частина.
361
«У справді важливій й вагомій гіпотезі усі «припущення» — це широкі неточні описові зображення дійсності. Загальна практика свідчить, що найкращі теорії мають найменш вірогідні припущення. ... Щоб гіпотеза була важливою, вона повинна бути помилковою у своїх припущеннях. Вона ігнорує всі супровідні обставини, тому що порівняно з її успіхом усе інше здається несуттєвим». З кн.: Friedman, Essays in Positive Economics, 14.
362
Залишається питання, чим же тоді є наші моделі? Вони прагнуть бути правдивими, чи хочуть нам допомогти, чи бути (більшою чи меншою мірою) корисними? Проте як вони хочуть бути нам помічними чи корисними, якщо вони у жодному з контекстів не вважаються правдивими, дійсними?