Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи
- Автор: Седлачек Томаш
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-244-4
- Переводчик: Тетяна Окопна
- Жанр: Экономика
Электронная книга - «Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи». Краткое содержание книги:
Автор — чеський економіст, радник президента Вацлава Гавела у 2001-2003 роках — у своєму дослідженні сміливо виходить за межі економіки та поєднує її з історією, філософією, психологією та давніми міфами.
ISBN 978-617-679-244-4
Томаш Седлачек © текст, 2012
Тетяна Окопна © переклад, 2017
Іван Міклош © передмова, 2017
Дмитро Подолянчук © дизайн обкладинки, 2017
Видавництво Старого Лева © українське видання, 2017
Як же виглядало «поетичне» розуміння правди в архаїчній Греції? Поетичні Музи самі про себе говорять так:
Музи гордо вимагають для себе привілеїв говорити правду (чи обманювати). До того ж «поетів, як епіків, так і трагіків, насправді вважали головними етичними мислителями та вчителями Греції; ніхто не вважав їхні твори менш важливими, ніхто не стверджував, що вони менше прагнуть правди, ніж спекулятивні прозові розповіді істориків та філософів»[301]. Правда й реальність ховалися в мові, в історії, у нарації. Успішні історії з-під пера поетів повторювалися, переживали своїх творців і своїх головних героїв, постійно існували в думках людей. Поезія — це образ реальності. Дуже влучно це описує цитата, яку приписують поету Сімоніду: «Поезія — це образ, обдарований мовою»[302]. Проте насправді поети зайшли ще далі, і своєю мовою реальність та правду творили. Важливу роль у становленні правдивого відігравали честь, пригоди, великі вчинки та слава, що їх супроводжують. Похвалою з вуст поетів можна досягти слави. Хто славний, того будуть пам’ятати люди. Той стане більш реальним, більш справжнім. Стане частиною історій інших людей — тобто почне реалізовуватися (втілюватися) також у житті своїх співгромадян. Що збережено в пам’яті — то й правда, а що забулося — того й не було.
Правда не завжди мала сучасний «науковий» вигляд. Сьогоднішня наукова правда ґрунтується на точних і об’єктивних фактах, але правда поетична тримається на внутрішній (емоційній) співзвучності з історією чи віршем, «[міф] створювався передусім не для мозку... він промовляв безпосередньо до почуттів»[303]. Антична філософія, так само як і пізніша наука, намагається відшуковувати стабільність, константи, величини, незмінності. Наука шукає (формує?) порядок, занедбуючи все інше, як тільки можна. Проте життя не таке. Це, мабуть, кожен знає зі свого особистого життя, але що як реальність загалом така? Поезія — це галузь, яка набагато вразливіша щодо правди, ніж пізніші методи — філософські чи наукові. «Трагічні вірші через свою тему й суспільну функцію часто перебувають у конфронтації з проблемами, які певним чином пов’язані з людиною та випадком, тоді як у філософському тексті можна їх випустити чи оминути»[304].
Художники, як і сучасні науковці, малювали картини світу, які були заміщувальними, тобто символічними, образними, спрощувальними (а значить і оманливими), як і наукові моделі, які досить часто навіть не ставлять собі за ціль бути реалістичними. Упродовж усієї традиції малярство було й є мистецтвом ілюзії, акцентування, можливо, можна навіть сказати обманом. Як говорить автор Dissoi logoi, це мистецтво, у якому найкращим буде той, хто обманює — «так, що робить більшість речей подібними до правди»[305].
Греки вірили, що Музи можуть відкривати приховану правду та бачити майбутнє: «і духом натхнули мене божественним, Щоб сповіщати я міг і про те, що було, і що буде»[306]. Варто зауважити, що для старих греків роль цього привілейованого часу на споглядання правди виконував, зокрема, й сон. Коли душа відривається від тіла, вона може «бачити минуле, розпізнавати теперішнє, передбачати майбутнє»[307]. Щось схоже ми вже бачили в єврейській думці, наприклад, в історії про сон фараона, якому явилося майбутнє, а Йосип зумів цей сон розтлумачити. Сон чи імітація стану сну стоять також біля витоків наукового методу Рене Декарта. Він використовував сон (відділення від органів чуття) як метод споглядання чистої правди. До цієї теми ми ще повернемося в наступних розділах.
300
Гесіод. Теогонія, (розділ 1 «Заспів») у пер. І. Франка.
301
З кн.: Nussbaum. The Fragility of Goodness, 76.
302
Detienne. Les mâitres de vérité dans la grèce archaïque, 128. Оригінальну цитату взято з Psellos. Energeias Daimonon, 821 B, Migne, PG, CXXII.
303
Цитата продовжується: «...і лише після них настає черга мозку та його цікавих спостережень». З кн.: Campbell. Myths to Live by, 88. У наступних розділах ми спробуємо продемонструвати, що така внутрішня «співзвучність з історією» (або ж моделлю, його передумовами чи висновками, парадигмою тощо) відіграє важливу роль і в сучасній економіці та науці загалом.
304
З кн.: Nussbaum. The Fragility of Goodness, 78.
305
З кн.: Detienne. Les mâitres de vérité dans la grèce archaïque, 128.
306
Гесіод. Теогонія (розділ 1 «Заспів») у пер. І. Франка.
307
Евріпід. Іфігенія в Тавриді // Трагедії. — К.: Основи, 1993. — 448 с. 1240: «Тут же Земля породила юрми нічних сновидів, що вмирущим, поки в печері, у пітьмі вони спали, роз’ясняли недавнє і тс.» Див. 1261, прим. A 1278. Див.: «І нічні жахи про розділення, ах, батьків заповіт такий правдивий!» З кн.: Есхіл. Семеро проти Фів.