Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи
- Автор: Седлачек Томаш
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-244-4
- Переводчик: Тетяна Окопна
- Жанр: Экономика
Электронная книга - «Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи». Краткое содержание книги:
Автор — чеський економіст, радник президента Вацлава Гавела у 2001-2003 роках — у своєму дослідженні сміливо виходить за межі економіки та поєднує її з історією, філософією, психологією та давніми міфами.
ISBN 978-617-679-244-4
Томаш Седлачек © текст, 2012
Тетяна Окопна © переклад, 2017
Іван Міклош © передмова, 2017
Дмитро Подолянчук © дизайн обкладинки, 2017
Видавництво Старого Лева © українське видання, 2017
Якщо ж ми, навпаки, вважаємо, що наші моделі — реалістичні, тоді ми віримо в наші моделі-міфи. І перебуваємо в полоні невизнаного міфу набагато більше, ніж наші архаїчні пращури. Давні греки дуже обережно ставилися до міфу, він для них був лиш корисною вигадкою, абстракцією, історією, якої ніколи не було насправді, але вона чудово допомагала пояснювати різні явища, орієнтуватися в світі, а часто — і вести практичну діяльність.
І ми як економісти мусимо прийняти рішення, бо поєднувати обидва варіанти — неможливо.
Без тіла та його потреб
Платон взагалі не брав до уваги (навіть мінімально) тіло. Тілесні втіхи він називає «так званими насолодами»[363], які «ми змушені отримувати для свого тіла, прислуговуючи його потребам»[364]. Тіло — це місце-знаходження зла, а його насолоди — оманливі: «...тому поки в нас є тіло й наша душа зв’язана з цим злом, ми ніколи сповна не досягнемо того, до чого прагнемо»[365]. Зло нібито виходить з тіла: «Адже і війни, і міжусобиці, і битви — це все справа рук тіла і його бажань»[366].
Тіло — це перешкода; коли душа «намагається щось досліджувати разом з тілом, видно, що тіло вводить душу в оману... найкраще [душа] мислить тоді... коли вона максимально наодинці з собою, лишаючи тіло осторонь, і, наскільки це можливо, без його участі та без контакту з ним намагається досягнути буття... тобто найчистіше це зробить той, хто буде підходити до кожного предмета максимально самим тільки мисленням»[367]. У цьому розумінні душі краще без тіла, від тіла лише самі неприємності: «Якщо в єднанні з тілом не можна нічого пізнати, тоді можливо одне з двох: або ж що взагалі ніяк не можна отримати знання, або ж лише після смерті; оскільки лише тоді душа буде сама по собі, без тіла, а раніше — ніяк. А якщо ж ми житимемо, тоді найближче до думки ми будемо тоді, коли намагатимемося взагалі не контактувати з тілом та уникати його товариства, окрім випадків, коли цього неможливо уникнути, коли не заражатимемося його природними потребами, оскільки ми лишатимемося чистими без контакту з ним, доки сам Господь не роз’єднає нас»[368].
Саме на це розуміння, яке полягає в усуненні сторони попиту (тобто бажання), до певної міри посилається раннє християнство, зокрема апостол Павло, а трохи згодом Августин. І те, що Августин сприймає тіло як в’язницю для душі (див. далі), у цьому контексті звучить лише як очевидне доповнення до згаданої вище Платонової думки. Августин протиставляє «тілесність» та переймання матеріальним світом усьому вищому духовному, він гордує всім тілесним, утискає його, маргіналізує весь матеріальний світ. Імплікація для економіки напрошується сама собою. Аскетичне суспільство, яке на відміну від нашого ефективного, пригнічуватиме попит, ніколи не зможе розвинутися до вищої стадії спеціалізації. Аскетичне суспільство, потреби якого обмежуються лише найнеобхіднішими речами, ніколи б не змогло (і навіть би до цього не прагнуло) досягти високого рівня добробуту. Врешті-решт навіть економіка — наука, яка конкретно займається попитом, пропозицією та їх збалансуванням на максимальному рівні (тобто працює над задоволенням часто неважливих і непотрібних для життя потреб) — ніколи б не змогла розвинутися до тієї форми, за якою ми її знаємо сьогодні. Для економіста осудження тілесних утіх — корисностей — має абсолютно прозоре значення. Ідеал Платона полягає не в споживанні й продукуванні матеріальних благ, а у відреченні від них обох. Щодо цього питання Платон — закоренілий стоїк, як ми побачимо згодом.
Проте ще з часів Сократа на цю тему відбуваються широкі дискусії: «Калікл позитивно ставиться саме до того, щоб у нас були потреби й вимоги, від одного твердження Сократа про те, що кому нічого не потрібно, той живе добре, його переповнює відраза. — “Так”, — відповідає, — “за таких умов найщасливішими були б камені й трупи”»[369].
Урешті-решт навіть Сократ не здатен повністю управляти своїми еротичними потребами і його розриває між еротичними й філософськими бажаннями. Тому любовна інтрига з Алківіадом насправді була непідвладна Сократові. Хай там як, традиція стоїків вимагала уникати зв’язків випадкових і непередбачуваних, якими найчастіше й бувають зв’язки з матеріальним світом чи загалом усі стосунки та взаємини.
363
Див.: Platon. Faidon, 64d.
364
Там само, 66d.
365
Див.: Platon. Faidon, 66b.
366
Там само, 66c.
367
Там само, 65b-66a.
368
Там само, 66e-67a.
369
З кн.: Nussbaum. The Fragility of Goodness, 142.