Поєдинок у Чорному лісі
- Автор: Ревякин Степан Дмитриевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: Промінь
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поєдинок у Чорному лісі». Краткое содержание книги:
Про небезпечну місію Тараса Сокрути та його товаришів, про мужність і непохитність працівників міліції в боротьбі проти націоналістичних банд і розповідає твір.
— А я сам тепер оце бідкаюсь, нащо тебе, гадину, пригрів, — мовив з огидою Хмара. — Гріх тепер і не спокутую перед усіма… Ану, приведіть мерщій його хльондру… Хай стрінуться голуб'ята!
Тарас сподівався на що завгодно, лиш не на те, що сталося хвилиною пізніш. Йому потемніло в очах, коли він побачив, що до бункера ввели Зіну й Кіма. Зіна була біла, як крейда, в очах пломенів відчай. Тарас лиш на мить зустрівся з її поглядом. «Як же так, кохана? Як це сталося? — крадькома скрикнули його очі. — Невже мене вислідили, коли заходив до вас?»
— Ну, то що, запроданцю, пізнаєш? — похопився Хмара. — Пізнаєте одне одного? Підійдіть, обніміться, розцілуйтесь…
Малий Кім з жахом притиснувся до материної спідниці. Він не міг зрозуміти, чого хочуть од нього і од матері ці страшні люди. Заплакав, розтираючи сльози по замурзаних щоках. Він не впізнав Тараса. «Це добре, — міркував Тарас, — це добре, синочку, що ти батька рідного не пізнаєш… Воно й не дивно, борода дуже мене змінила, але голос можеш таки пізнати…»
— Скажи хоч ти, вилупку, — нагнувся до хлопчика Дикий. — Де твій тато? Де тато?! Ось це?
Кім голосно закричав.
— Ні-і, — зайшовся малий плачем… — Тато там, — показав кудись зовні.
«Молодець, синку, — намагаючись не дивитись на малого, подумав Тарас, — який же я твій татко?.. Татко твій молодий і сильний, а це дідуган зв'язаний стоїть…»
— Зараз наготуйте інструмент, — звелів Дикий. — Мадам манікюр будемо робити, може, хоч тоді признає свого рідного чоловіка, або він її пожаліє…
Тарас жахнувся. Він знав, що значив той «манікюр». Бандити мали у нього на очах здирати нігті з Зіниних пальців. Ні, цього він вже не витримає. Думав, як краще накинутись на ката. Стрибнути — і ногами в живіт? А далі що? Смерть усім трьом… І маленькому Кімчику теж нагла смерть!
Кім, побачивши, що матір шарпонув за плече лютий дядько, заверещав щосили.
— Гей там, хто-небудь, — гукнув Хмара у коридор. — Заберіть щеня! Не терплю, коли верещить… До нього черга ще дійде, хай поки що зачекає…
До бункера увійшов похмурий Герасим, мовчки взяв малого за руку, котрий відчайдушно упирався, і вивів його з бункера. На Тараса навіть і не глянув. «Ех, друже, — тужливо глянув йому вслід Тарас, — не чекали ми з тобою такої зустрічі… Що діять?»
— Приступимо? — запитав Дикий, підступаючи до Зіни зі своїми страшними щипцями. — Чи, може, так впізнаєте один одного? Ну, кажи, це твій чоловік?!
Зіна похитала заперечливо головою і зомліла лише од передчуття страшної тортури.
Дикий хлюпнув їй води в лице.
— Зараз отямишся! — прохрипів він зловісно. — Заговориш, ще й як…
— Дарма лиш терзатимеш жінку, — якомога спокійніше мовив Тарас. — Не знаю я її. Вперше бачу. Щось ти наплутав, горе-слідчий… Вислужуєшся, карти підтасовуєш?
— Чого ж вночі заходив до неї? — крикнув Дикий. — Вистежив я тебе, хоч який не слизький ти вертівся… У мене скрізь є очі і вуха, мене не проведеш…
— Вигадуєш все ти, — заперечив Тарас. — Тільки не зрозумію, навіщо… Забув, як я тебе порятував од міліції? Давно б вже в могилі гнив… Дарма порятував…
— Ми ще розберемось, як ти рятував! — загрозливо мовив Дикий. — Чого вбивство Томася на себе взяв, теж розберемося. Щоб до Тетері в довір'я втертися? Еге ж, втерся, та не надовго…
Знадвору долинула стрілянина.
— Що там таке? — сполошився Хмара. — Дізнайтесь, що там коїться!
За кілька хвилин до бункера вбігло троє бандитів. Вигляд мали вони спантеличений вкрай.
— Радист з хлопцем утік, — доповів один.
— Як утік?! — гаркнув Хмара.
— Коні тут стояли прив'язані, то він з хлопцем на коня — і гайда… Стрельнули ми йому в спину, певне, поранили, бо кров на траві… Та втримався в сідлі… Погоню послали, не втече, — спробував заспокоїти главаря начальник охорони.
— Перекрити всі виходи з табору! — наказав Хмара. — Живого чи мертвого разом з тим пуцьвірком діставить… Шкурою відповіси! — визвірився він на начальника охорони.
«Спасибі, друже, — вдячно подумав про Герасима Тарас. — Як же ти звідчаївся на втечу? Щоб вам повезло, щоб вам лишень повезло пробитись до найближчого села, де є міліція, чи вискочить на військовий патруль!..»
Зіна, почувши, що хлопця кудись забрав один з бандитів, невтішно заголосила. «Мила моя, то ж на краще, — подумки звернувся Тарас до неї, — у сина відтак є якийсь шанс порятуватись, а у нас з тобою — жодного… Чого ж не послухала мене і не поїхала в Запоріжжя, коли просив? От я б і не зайшов вас провідати, і не видав би вас… Тримайся, кохана моя!»