Поєдинок у Чорному лісі
- Автор: Ревякин Степан Дмитриевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: Промінь
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поєдинок у Чорному лісі». Краткое содержание книги:
Про небезпечну місію Тараса Сокрути та його товаришів, про мужність і непохитність працівників міліції в боротьбі проти націоналістичних банд і розповідає твір.
Пообіді в управління несподівано з'явився Адам Сливинський. Попрохав чергового доповісти начальнику про себе.
— В якій справі? — поцікавився черговий.
— Хочу подати начальнику вельми цінну інформацію, — чемно мовив колишній нотар.
— Що у вас? — запитально звів на прибулого погляд Максименко.
— Адам Сливинський, — представився нотар. — Колишній державний службовець, нині перебиваюсь випадковим заробітком… Жити ж якось треба… А життя нині, самі знаєте, не з легких. Скрутно доводиться…
— Не розумію, — здивувався Максименко. — Влаштуванням на роботу займаються інші організації…
— Тої роботи, прошу, яку мав, я тепер не матиму, а іншої не бажаю, — мовив нотар. — Не здатний я на чорну роботу… Дозвольте присісти?
— Будь ласка, — запросив Максименко. — У чому ж суть ваших відвідин?..
— Так от, іншої роботи не бажаю, а жити якось треба, — продовжив нотар. — То за певну винагороду можу подати деяку цікаву інформацію…
— Якщо ви з міркувань добровільної допомоги, то будь ласка, — хмуро зміряв поглядом щуплу фігуру нотаря Максименко. — Ми не скуповуємо інформацію. Не та це контора, шановний… Затямте собі і забудьте старі порядки раз і назавжди…
— Тоді хоч запам'ятайте моє прізвище і запишіть мою адресу, — сказав нотар, — аби не забули, хто вам в нагоді став. Хоч ваші працівники знають і мене, і мою адресу, але я хочу, щоб ви особисто, товаришу начальнику, знали також… Я мав гарну картотеку… Не турбуйтесь, її вже в мене конфіскували… Так от, ваші працівники десь рік тому цікавились карткою засудженого за націоналістичну діяльність Симона Колиби… Я їм сказав, що картотеки вже не маю… А не далі, як позавчора, у мене був один з лісу… Митрофан Дикий, чули такого? То він теж цікавився справою Колиби… От я і подумав, якщо тією давньою справою цікавитесь чи ви, чи вони, то це неспроста…
— Он воно що! — вигукнув Максименко. — То вас відвідав сам бандит Дикий? І що ж, ви йому видали повну інформацію щодо Колиби?
— Я йому сказав те, що і вашим працівникам: нема у мене картотеки, — збрехав Сливинський. — Не виключено, що він знову до мене завітає, то ви майте з ним справу… Аби ви ще чого лихого про мене не подумали, що таких відвідувачів приймаю! Як прийшов, то не виженеш… А вам повідомляю чесно: не маю з ними ніяких стосунків…
— Що ж, за повідомлення спасибі, — сказав Максименко. — Іншим разом, як з'явиться у вас такий гість, прошу терміновіше дати знати нам про це. А зараз запишіть у чергового свою адресу, понаглядаємо за вашим будинком.
Адам Сливинський вийшов, низько розкланюючись, потираючи хусточкою спітнілу лисину.
«Екземплярчик! — скривився Максименко, згадавши його догідливу штучну усмішку, кущисті брови, що посмикувались, як гусениці, коли він ворушив своїми блідими губами. — Тип паразита, що прагне в будь-який спосіб розжитися, прилаштувавши свої мізерні „чесноти“ людини за товар. Час стирає таких в порох, але вони ще пручаються, ще хитромудро вовтузяться…»
Він викликав начальника карного розшуку. Марчук був прикро вражений відомостями про Чернуху і його техсекретарку Волосюк.
— Ви знаєте, що Жовтобрюх зник? — спитав Максименко.
— Сьогодні довідався, — досадливо глянув на нього Марчук. — Я ж казав, що нічого з ним воловодитись, треба брати… Чого, власне, ми чекали, узнавши, що церковний староста — бандит?
— І знаєте, хто винен у тому, що Жовтобрюх утік у схрон до Хмари? — не слухаючи розмірковувань Марчука, продовжив Максименко.
— Не знаю.
— Ви!
— Я?! — остовпів Марчук. — Ну, це вже занадто!
— Ви готували документи на арешт і слідство Василя Тетері?
— Заготував, але ходу їм не давав…
— Тепер розумієте, що Чернуха через Раду Волосюк, яка передруковувала вами заготовані документи, дізнався, що Тетеря для нас не інкогніто… Розкрити ж Тетерю міг лише Сокрута, про це неважко здогадатись в схроні Хмари… Ось чому Тарасом Сокрутою-Колибою зацікавилась їхня служба безпеки… Розумієте, чим пахне, майоре Марчук?
— Накажете заарештувати, товаришу підполковник? — спитав Марчук.
— Кого?
— Техсекретарку Волосюк…
— На якій підставі?
— За розголошення службових таємниць…
— Дівчина стала жертвою ворожої підступності… Звідки вона могла знати, що старший лейтенант міліції Чернуха з бандитського лігва? В даному разі провина її незначна… За все з усією суворістю мусите відповісти ви, майоре Марчук!