Поєдинок у Чорному лісі
- Автор: Ревякин Степан Дмитриевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: Промінь
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поєдинок у Чорному лісі». Краткое содержание книги:
Про небезпечну місію Тараса Сокрути та його товаришів, про мужність і непохитність працівників міліції в боротьбі проти націоналістичних банд і розповідає твір.
— Нерви, мабуть, здали, — задумливо мовив Соколов, — то й не встояв перед спокусою побачитись з дружиною і сином… Чого ж їх не відправив?
— Пробував, — махнув рукою Максименко. — Хоч до гуртожитка хотів переселити, та вона ні в яку… Невже вони домовились про зустріч?
— Дарма ти йому дозволив вертати в табір Хмари. Адже він блискуче виконав завдання… Як тепер поясниш? Марчук, певне, в усі інстанції доповідні пише?
— Він не з писарчуків. Більше полюбляє усні рапорти на рівні заступника міністра і не менш… Але то його справа… Доля Сокрути тривожить мене. Я дав розпорядження «десятці» завтра в час атаки пробитися будь-якою ціною до головного бункера. Може, ще не все втрачено? Може, пощастить порятувати Сокруту, коли він досі не став жертвою звірячої розправи…
— Знову «десятка»? — здивувався Соколов.
— Знову. Тепер лиш під командою не Марчука, а Басенка. А чому б і ні? Нащо ж ми тоді так довго готували людей? Я покладаю на них великі надії, професіоналізм кожного з цієї оперативної групи є безсумнівним!
— Мене насторожує твоє «будь-якою ціною»… Ціна людського життя — надто дорога ціна!
— Розумію тебе. То ж лише так мовлено… Інструкція лейтенанту Басенку: максимум обережності, діяти лише цілеспрямовано, в загальній колотнечі бою переслідувати свою головну мету — надання допомоги полоненому розвіднику… Але ж кожен, хто йде в атаку, ризикує! Не виключено, що хтось з «десятки» не вбережеться… Ціна кожної перемоги дорога. Клопотання про посмертну нагороду радиста Волошина склав? А хлопчик де? — поцікавився Соколов.
— Про орден клопочусь… А хлопчик поки що живе у мене. Малий заляканий, у бандитському таборі довелось йому пережити щось жахне. Влаштував у дитсадок, лікар там піклується… Все допитується хлоп'я: «Де мама?» Про батька не згадує, мабуть, одвик, — сумовито пояснив Максименко.
Доки велась ця розмова, майор Гаращенко вивчав карту, щось виписував у блокнот. Врешті він сховав карту і нотатки в планшет, підвівся.
— Отже, я чекаю обіцяного провідника, — звернувся він до Максименка. — Коли прислати машину?
— Години за дві. Маю його проінструктувати.
— Усі необхідні інструкції отримає у нас, — мовив майор.
— То хоч психологічно настроїти, — стояв на своєму Максименко. — Адже ви розумієте відповідальність моменту? Колишній бандерівець виступає проти своїх?
— Було б дуже добре, якби він це розумів! — сухо зауважив Гаращенко, спохмурнівши. Помітно було, що він не вірив у швидку метаморфозу колишнього бандита.
— Ось для цього я й мушу з ним побесідувати, — мовив Максименко, потискаючи на прощання міцну майорову руку. — Не сумнівайтесь, все буде гаразд!
Він вийшов з кабінету, лишивши за собою непричинені двері. В коридорі глянув на годинник. До початку бойових дій лишалось сім годин.
Десь далеко, в передсвітанній тиші, вже народжувались і визрівали події, котрих ніхто не міг достеменно передбачити. Бандити, що причаїлись в лісових нетрях, були приречені. Вже ніщо не могло відвернути миті справедливої покари тих, хто назавжди втратив людську подобу. Їм було пропоновано скласти зброю і прийти з повинною. Було обіцяно амністію. Та вони не йняли голосу розуму, не подолали темної влади звірячих інстинктів, набутих за час свого знелюдіння. І цим вирішили свою долю.
Максименко втішно подумав, що вже незабаром од хижаків, що таяться в схованках, не лишиться жодного сліду. День розпрозориться, повітря очиститься. Люди більш не знатимуть страху і гіркот кривавих трагедій. Звільнені од загрози зазнати підступність бандитських зграй, вони, може, і не знатимуть поіменно усіх, хто у нещадному бою виборював це прекрасне право — жити вільно і щасливо. Такі, як Герасим Волошин, Сокрута, Басенко, — їх тисячі мужніх бійців, — відстоюють людське на землі. І кожна мить жорстокої війни за людську гідність і щастя виповнює рядових її учасників усвідомленням великого смислу цієї праведної, священої боротьби.
Басенко лежав у густій зарошеній траві. Насторожена тиша запала навколо. Тільки вишумовували глухо ялиці і смереки та чулись поодинокі скрики птиць, розбуджених світанням.
Ранок був сивим: густий туман вставав од землі і заволік все білою завісою.
Початок атаки довелось відкласти на дві години, бо ворог міг скористатися присмерком і туманом і вислизнути з оточеного табору. Щоправда, на випадок, коли бандити наважаться втікати через трясовину, на невеликому болотяному острівцеві, геть зарослому чагарниками, замаскувалися два взводи прикордонників. Їх привів Павло Жигайло, що знав єдину прохідну стежину, якою могли скористатися бандити.