Поєдинок у Чорному лісі
- Автор: Ревякин Степан Дмитриевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: Промінь
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поєдинок у Чорному лісі». Краткое содержание книги:
Про небезпечну місію Тараса Сокрути та його товаришів, про мужність і непохитність працівників міліції в боротьбі проти націоналістичних банд і розповідає твір.
«Тебе розкусив Басенко, — з ненавистю дивлячись на того, хто розтоптав її дівоче довір'я і першу любов, мовила дівчина, — той самий Басенко, про якого ви так мерзенно допитувались у Мальви і її батьків… Тепер відповіси за все!
І ще одне… Я тобі збрехала, що у мене буде дитина… Хотілось подивитись, як ти поведешся… Яким ницим ти був у ту мить! Як підло вдавав із себе ощасливленого, а сам зловтішався! Я відчула твоє хиже нутро саме тоді… Так от, бог милував, не наказавши мене такою напастю!»
Так скінчилась гірка сторінка її невдалого, сплюндрованого кохання. Максименку було від щирого серця шкода покривдженої дівчини: надто жорстокий урок вона отримала від життя!
Чернуха зізнався, що мав виконати термінове завдання Митрофана Дикого: спробувати вивідати, чи не планується найближчим часом облава на мешканців головного схрону. Дізнавшись, що Волосюк вже не працює в міліції, Чернуха запідозрив, що це якось пов'язано з ним особисто. Вирішив з'ясувати все остаточно і терміново усунути небажаного свідка.
«Як усунути?» — уточнив Максименко. «Убити!» — криво посміхнувшись, спокійно пояснив бандит. Максименку на мить стислося серце. Фінал цього побачення був би трагічним, коли б дівчина утаїла од усіх появу цього лютого звіра, коли б довірилась своєму сліпому почуттю закоханості. Розсудливість, на щастя, в ній перемогла. Запеклий ворог, що так довго підступно маскувався, був врешті-решт знешкоджений.
Максименко закрив у сейф протокол допиту, взяв копію і поспішив до підполковника Соколова. Навіть коли б той не зателефонував, він все одно зустрівся б сьогодні з ним. Нові відомості, отримані від заарештованого бандита, вимагали термінових уточнень в оперативному плані бойових дій.
У приймальні Соколова він побачив кількох офіцерів-чекістів, котрі, полишивши кабінет, затримались, щось жваво обговорюючи. Трохи зачекавши, Максименко постукав.
— Дозвольте?
— Прошу, прошу! — підвівся Соколов назустріч. У кабінеті він був не сам. Біля столу сидів чорнявий майор у формі прикордонника.
— Не знайомі? — перейняв Соколов оцінювальний погляд Максименка. — Майор Гаращенко, — представив він прикордонника. — Завтра його підрозділ наносить основний удар по центру, блокуючи можливий відхід бандитів у прикордонну зону… Тут ось яка справа, — схилився він над картою, — ось це підступне болото… Що коли бандити знають хід? Тоді неодмінно вислизнуть! Розрахунок на несподіванку… Початок о четвертій. Ледь засіріє — і останній кидок на ворога!
— Несподіванки не буде, — заперечив Максименко. — 3 тим до тебе і прийшов… Нами сьогодні схоплений есбіст Чернуха. Його свідчення доволі невтішні для нашої справи. Ось копія протоколу допиту… В таборі знають, що вони оточені. Чернуха був посланий вивідати термін бойової операції. Отже, в таборі Хмари чекають, там — бойова готовність…
— Та-ак, — потер підборіддя Соколов, переглядаючи копію протоколу. — Кепські новини. Трохи ми переборщили в часі з підготовкою. Ворог оговтався, зорієнтувався…
— Але ж, коли вони, надибавши на наше оточення, надсилають лазутчика, щоб вивідати строки, значить, зовсім не сподіваються, що наступ саме завтра, — озвався майор Гаращенко.
— Може бути гірше… Можлива передислокація, спішна евакуація… В таборі Хмари це питання зараз вирішується… Не виключено, що рухатимуться, аби вирватись з облоги, саме через болото…
— Нам би досвідченого провідника, що знає ті болотяні нетрі! Тоді б ми зустріли бандюг на вузькій стежині, — мовив Гаращенко, вивчаючи карту.
— Можу запропонувати. Із колишніх, амністований…
— Хто?
— Жигайло. Колишній керівник боївки. Всіх своїх людей привів з повинною.
— А можна на такого покластися? — з сумнівом глянув на Максименка прикордонник. — Такий заведе, гляди… Не йму йому віри, товариші…
— За нього ручаюсь, — переконано мовив Максименко. — Нещодавно він побував на допиті у Митрофана Дикого. Ваш патруль і одбив його у бандитів, з вірного зашморгу вихопили… Тиждень, як вийшов з лікарні, видихував «сповідання» перед колишніми спільниками…
— Тоді посилай за ним негайно, — вирішив Соколов.
— У мене інша біда, — поскаржився Максименко. — Колишнього зверхника боївки ми вивільнили, а от своїх кращих розвідників втратили…
— Це ти про Сокруту і радиста? — миттю посуворішав Соколов.
— Авжеж! Хто б міг чекати од такого досвідченого розвідника зовсім безрозсудного кроку? Було у мене, правда, якесь лихе передчуття, бо Марчук перемудрив зі своєю ініціативою… Але ж і сам Сокрута… Хто міг подумати, що він до своїх загляне тої ночі?