Поєдинок у Чорному лісі
- Автор: Ревякин Степан Дмитриевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: Промінь
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поєдинок у Чорному лісі». Краткое содержание книги:
Про небезпечну місію Тараса Сокрути та його товаришів, про мужність і непохитність працівників міліції в боротьбі проти націоналістичних банд і розповідає твір.
— І що ж, помстивсь? — глянув з гнівом на бандита. — Розправився з обома?
— Простив!
— А радиста не догнали? — спитав Тарас з надією, глянувши на хлопця. З завмиранням серця чекав, що той відповість.
— Ні, таки утік і хлопця забрав з собою… Хмара лаявся, ледь не прикінчив кількох охоронців… То твій син, малий отой?
— Син, — відповів з гордістю.
— А то, виходить, таки дружина?
— Так. Хай начувається тепер Митрофан. Ніде він не сховається од мене…
Вони вислизнули на лісову галявину. Туман гойдався над чагарями. Ніч спивала важкі роси передсвітання.
— Недалечко наш патрульний пост, — сказав хлопець. — Треба пройти, пан чи пропав…
— Пройдемо! — впевнено мовив Тарас.
Душу йому гріла звістка про врятованого сина. Це трохи притлумлювало щойно пережите горе. Думав, як завдячить Герасиму за мужній вчинок.
Тарас не міг знати, що Герасим, діставивши Кіма в найближче село, сам вмер на руках міліціонера, маючи в лівім плечі три поранення навиліт.
На вузькій стежині
Пізнього вечора Максименку подзвонив начальник обласного управління держбезпеки підполковник Соколов. Голос його був бадьорий і свіжий, наче він щойно прокинувся і насолоджувався гожим ранком.
Максименко з приємністю слухав рокітливий бас, котрий, здавалось, і од нього відганяв цілоденну втому.
— У мене щойно скінчилась оперативна нарада, — повідомив Соколов. — Гарячий день завтра буде. Зрозумів? Зайди на кілька хвилин, дещо треба уточнити.
— Зрозумів. Зараз буду, — коротко відповів Максименко, одразу збагнувши, що мав на увазі Соколов.
Завтра на великій території Чорного лісу мали водночас розпочатися бойові операції по ліквідуванню виявлених націоналістичних схронів. Чекістські підрозділи разом з загонами військ МВС отримали бойове завдання по знищенню головного схрону Хмари.
Деталі операції були відпрацьовані два дні тому. Все, здавалось, було зважено і вивірено до найменшої дрібниці. Але Соколов і сьогодні провів нараду. Мабуть, вже останню…
«Чи не забагато нарад? — розмірковував Максименко. — Скільки їх за останні дні було! На паперах все чітко, все відшліфовано, все ідеально. А як буде на місці? Передбачити усі несподіванки неможливо. Бодай би останні події…»
Він важко пережив звістку, принесену пораненим Герасимом, вражений був загибеллю досвідченого розвідника. І Сокрута в лабетах ворога… Як йому там? Чи живий? Що з Зіною? Звідки вороги дізналися про сім'ю Сокрути?
До сьогодні Максименко ламав над цим голову, не знаходячи будь-якого логічного пояснення тому, що сталося. Світло на все пролив заарештований сьогодні націоналістський есбіст Чернуха. Бандит засвідчив, що Симона Колибу вистежили, коли він зайшов на квартиру до дружини. Тимчасовий комендант СБ Митрофан Дикий відразу ж наказав полонити сім'ю Колиби і діставити до схрону. Серед виконавців цього наказу був і Чернуха.
Бандит мляво відповідав на допиті, але про Колибу говорив охоче; бандит аж навіть хизувався успішною акцією. Максименко зрозумів, що пригнічений несподіваним арештом бандит хоч в такий спосіб хотів компенсувати свій провал. Мовляв, хоч і сам попався на гачок, але й вашим людям десь непереливки…
Чернуху взяли о п'ятій вечора.
Зранку Максименку подзвонила Рада Волосюк. Схвильованим голосом дівчина повідомила, що Чернуха щойно був у неї на квартирі, цікавився новинами. Вона сказала, що працює вже на мебльовій фабриці. Ця звістка занепокоїла Чернуху. Він почав доскіпуватись, чому вона облишила роботу в управлінні міліції. Відповіла, що набридло друкувати папери про кримінальних злочинців, котрі їй маряться вже мало не за кожним рогом. Чернуха не надто повірив їй. Запропонував зустрітись наприкінці робочого дня. Вона призначила йому побачення біля кінотеатру «Червона зірка», де йшов фільм «Залізна маска». Рада сказала йому, що дуже хоче потрапити на перший вечірній сеанс. Це прохання Чернуха вислухав доволі скептично. Відповів, що не має часу розважатись переглядом безглуздих фільмів, але на побачення прийде неодмінно, бо конче треба переговорити про їхнє майбутнє. Що він мав на меті, Рада не знала. Висловила побоювання, що він взагалі не з'явиться в призначений час.
Чернуха, одначе, прийшов…
Коли його взяли, він, отетерілий з несподіванки, брудно обізвав дівчину і уїдливо запитав її, коли ж це вона встигла зняти з очей полуду, аби розгледіти, хто він є. Рада зблідла, почувши брудну лайку, щоки її відтак спалахнули гарячим рум'янцем.