Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Лаутерпахт повернувся до Кембриджа наприкінці січня 1941 року, здійснивши переліт швидкісним трансатлантичним літаком з трьома проміжними посадками на Бермудах, Азорських островах і у Лісабоні. Разом з ним летів Венделл Вілкі, кандидат у президенти від Республіканської партії, якого Рузвельт переміг на виборах кілька тижнів тому. Під час подорожі вони майже весь час провели у розмовах про сучасний стан у світі. Вілкі прийняв запрошення до Триніті, але так ніколи ним не скористався.{174}

Одночасно з поверненням Лаутерпахт отримав з міста Львов листа, які щодалі приходили рідше. «Дорогий мій!», — писав його брат, знайомлячи з новинами про те, що в родини все «порівняно добре», і що «наші дорогі батьки постаріли за цей період на двадцять років»{175}. Зважаючи на пильне око радянської цензури, лист містив закодовані повідомлення. «Ми б хотіли побачити тебе і знову бути разом, — натякав Давид, — яким чином нам зустрітися — залежить від тебе». Якщо їм судилося возз’єднатися, Лаутерпахтові слід було б посприяти цьому. Родина воліла «бути разом у такі часи», та чи міг Лаутерпахт приїхати у Львов, аби забрати їх? «Ти знаєш наші бажання, — підсумовував Давид дещо загадково через цензуру, — будь здоровий, цілуємо».

Лист викликав занепокоєння, втім, письмових згадок про здійснені ним кроки, аби витягти родину до Британії, немає. Він зосередив свої зусилля на лекціях, «клопітній», але яка дозволяла абстрагуватися{176}, праці над щорічним вісником і новою редакцією «Міжнародного права» Оппенгайма. Втішала їжа, а оскільки запаси у Кембриджі були обмежені, то він регулярно їздив по улюблені смаколики до Кріклвудської крамниці пана Зідмана. «Він просто якесь благословення, — повідомляв Лаутерпахт Рахиль, — якимсь чином він дістає потрібну мені олію для смаження та інші недоступні речі»{177}.

Втіху йому давало також писання. Одного листа було надіслано Леонардові Вулфу{178}, якого він знав з часів у LSE, з висловленням співчуття з приводу смерті Вірджінії[18]. Іншого було надіслано Рахиль до Нью-Йорка{179}, де він ділився переживаннями про подальший розвиток війни, оскільки Югославія виступила на боці німців, і більш позитивними міркуваннями з приводу звільнення Аддис-Абеби, рідкісного успіху його колишнього клієнта Хайле Селассіє. У листі до Елі він вилаяв сина за скарги на життя у Нью-Йорку, коли люди у Британії постійно перебувають «у стані гострої тривоги і страшенного занепокоєння»{180}.

У квітні 1941 року Лаутерпахт отримав запрошення прочитати лекцію у Коледжі Веллслі у штаті Массачусетс. У травні він виступив з промовою у Королівському інституті міжнародних відносин Лондона на тему «Реалії права націй», де знову зосередив увагу на долі індивідів. Він виступив проти зневіри і цинізму, маючи за приклад міжнародне право і надію. Це був своєрідний виклик, особливо з огляду на численні повідомлення з усієї Європи про «серйозне насильство». «Таким беззаконним діям окремих держав, — сказав він слухачам, — мають протистояти уряди, юристи-міжнародники і воля та старання громадян»{181}.