Її ім’я було Татьяна
- Автор: Суворов Виктор
- Язык: украинский
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Її ім’я було Татьяна». Краткое содержание книги:
У червні 1953 року Хрущов руками Жукова повалив Берію.
Увесь клан Берії було розгромлено, розігнано й розтоптано.
Сергію Матвійовичу Штеменку пощастило. Його не розстріляли як одного з найближчих сподвижників Берії. І навіть не заарештували. Його просто розжалували до генерал-лейтенанта й відправили служити до Сибіру.
Розділ 13
1
Якщо перед нами укріплений замок, форт або фортеця, то заволодіти цією твердинею можна у два способи — приступом, тобто штурмом, якщо по-німецьки висловлюватися, або змором.
За змор треба платити часом. Іноді декілька років замок або фортецю оточували, а взяти так і не змогли.
За штурм треба платити кров’ю.
Наші полководці в усі часи перевагу надавали штурму. Бо ж час дорогий, а кров солдатська не є надзвичайною цінністю.
Якщо ми зважилися на штурм, то він буде складатися з двох елементів.
По-перше, треба якось потрапити всередину фортеці — пробратися через стіну або проломити її.
По-друге, розправитися із захисниками.
На самому початку XX століття у практиці ведення воєн виникло нове явище — суцільний фронт, який міг розкинутися на сотні та навіть тисячі кілометрів, упираючись флангами в берег моря, гірський хребет, кордон нейтральної держави або іншу непереборну для сухопутних військ перешкоду. Фортецею стала вся територія, яку обороняв супротивник. Тому будь-яка наступальна операція XX століття, як і штурм фортеці, розпадалася на два головні елементи:
потрібно зламати оборону противника;
через один або декілька проломів увірватися на ворожу землю. Для цього треба, щойно в обороні з’явився пролом, залучати до бою рухомі з’єднання. Їх завдання — стрімко просуваючись уперед, обходити стороною головні сили супротивника, погрожуючи їх флангам і тилам, замикати кільце оточення позаду ворожих військ або притискати їх до моря, відрізати шляхи постачання, позбавляти можливості продовжувати боротьбу, виходити до найбільш вразливих життєвих центрів ворожої країни.
2
Отже, перше — прорив оборони.
Під час Першої світової війни всі армії намагалися прорвати фронт противника, але це вдалося лише деяким арміям у декількох виняткових випадках. Здебільшого фронти, які застигли на початку війни на кордонах великих європейських імперій, так і трималися до самого кінця війни, поки в однієї зі сторін не вичерпувалися життєві ресурси чи бажання воювати до перемоги.
Під час Другої світової війни німецька армія захопила величезні території, завдаючи удари до того, як супротивник устигав зайняти оборону, або обходячи таку оборону стороною.
Німецька армія добилася надзвичайних успіхів і у війні проти Радянського Союзу. Але тільки тому, що Червона Армія ніяк не бажала оборонятися. Вона весь час, із самого першого дня, намагалася наступати.
та щойно Червона Армія, навчена гірким досвідом, ставала в оборону, німецька військова машина тут-таки починала буксувати. Приклади: Київ, Ленінград, Москва, Воронеж, Новоросійськ, Сталінград, Курськ, далі — скрізь. Німецька армія була катастрофічно не готова до війни. У німецькій армії не було ні теорії злому оборони, ні відповідного інструмента для цієї роботи.
3
І Червоній Армії в першому періоді війни далеко не щоразу вдавалося прорвати ворожу оборону. Після війни плани таких операцій зі стрілками, що рішуче розсікали ворожі тили, наші стратеги ховали в глибоких надрах недоступних таємних схо-вищ. Ховали не тільки від сучасників, а й від прийдешніх поколінь, видаючи зухвалі задуми, які не вдалося здійснити, за бої місцевого значення.
А коли під час створення офіційної версії війни виникало нерозуміння, стратеги заявляли: «Так, ми тут поклали в землю сотні тисяч своїх солдатів, спалили мільйони снарядів, утратили тисячі танків і літаків, але робили це не заради злому ворожої оборони, не для оточення і розгрому ворога, усього-на-всього нашою надпотужною силою відвертали увагу невеликої сили противника, що тут стояла в обороні й нікому не заважала.
Саме так чинили наші великі полководці щодо багатьох кривавих битв 1942-го і 1943 років. Ганебно провалені наступальні операції вони після війни у своїх мемуарах м’яко називали «незавершеними», а то й зовсім оголошували «відтяжними діями».