Її ім’я було Татьяна
- Автор: Суворов Виктор
- Язык: украинский
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Її ім’я було Татьяна». Краткое содержание книги:
5
Уранці 13 вересня 1954 року Маршал Радянського Союзу Жуков доповів керівництву країни про готовність військ і штабів до проведення операції «Сніжок». Увечері того самого дня Жуков викликав у свою польову резиденцію колишнього начальника Генерального штабу Збройних сил СРСР, колишнього генерала армії, а на той час начальника штабу Сибірського військового округу генерал-лейтенанта Штеменка.
Рік тому, улітку 1953 року, Жуков і Штеменко опинилися на різних боках барикади. Маршал Радянського Союзу Жуков на чолі групи захоплення за наказом Хрущова особисто заарештував Маршала Радянського Союзу Берію. Генерала армії Штеменка підозрювали в тому, що він був довіреною особою Берії у Збройних силах. Тому Штеменка було негайно знято з посади, понижено у званні на два ступені та загнано в Сибір.
І ось вони вдвох. Маршал і генерал-лейтенант.
Між ними прірва.
А ще між ними стіл і мапа із задумом небувалих військових навчань з лагідною назвою «Сніжок».
Мапу відсунуто вбік. На її місці пляшка й дві склянки. Закуска проста. По-фронтовому.
Доля розвела їх рік тому. Але скільки спільного, скільки хорошого й доброго було за всі попередні роки.
Перед війною і в перші її тижні генерал армії Жуков був начальником Генерального штабу.
Після війни генерал армії Штеменко був начальником Генерального штабу.
Маршал Радянського Союзу Жуков — перший заступник Міністра оборони, а генерал-лейтенант Штеменко зовсім недавно теж був першим заступником Міністра оборони.
На війні Штеменко очолював головний мозковий трест Червоної Армії — Оперативне управління Генерального штабу. Штеменко готував плани, Сталін їх затверджував і посилав Жукова на фронт, щоб плани перетворювати на перемоги за допомогою матюків, мордобою, зривання погонів і розстрілів.
Доля не раз зводила Штеменка і Жукова на ближній дачі Сталіна в Кунцево. За кілька днів до початку кожного великого наступу, зазвичай пізно вночі, Жуков і Штеменко входили до кабінету Верховного головнокомандувача і разом зі Сталіним уточнювали останні деталі.
Часто вони втрьох визначали долю війни.
Однак прийшли інші часи. Після війни Жукова було скинуто із вершини влади, Штеменка піднято, але за рік до смерті Сталіна — теж скинуто. Після смерті Сталіна Штеменко піднявся майже на колишні висоти, але тут-таки був скинутий ще нижче з втратою двох зірок на погонах. І засунутий у сибірські хащі.
Проте Жукову не позаздриш. Він сам усього лише півтора року тому повернувся до Москви з Уралу.
Правда, з його погонів зірок не рвали.
Жуков повернувся до Москви, але ким?
На війні він був заступником Сталіна.
Тепер Жуков — заступник Міністра оборони товариша Булганіна. А хто такий товариш Булганін?
М. О. Булганін, Міністр оборони, Маршал Радянського Союзу
1941 року товариш Булганін був головою правління Держбанку. На війні Булганін — політичний наглядач за командирами фронтів. Жодного бою, жодної битви, жодної операції не провів. Проте як політнаглядачу йому військові звання присвоювали. Найперше в житті звання — генерал-лейтенант. А він ніколи не командував ні відділенням, ні взводом, ні ротою, ні батальйоном, ані полком, ані бригадою, ані корпусом, ані армією. І жодних військових звань до того не мав. Він і далі ніким не командував, він наглядав. А звання так і сипалися на погони — генерал-полковник, генерал армії.
Після війни Сталін повісив Булганіну маршальські погони і дав посаду Міністра збройних сил. (Міністерство у ті буремні роки кілька разів змінювало назви: оборони, збройних сил, військове, знову оборони). Через два роки Сталін підняв Булганіна ще вище: звільнив від обов’язків міністра і призначив заступником Голови Ради Міністрів, тобто своїм заступником по уряду.
Після смерті Сталіна Булганін зберіг за собою посаду заступника голови уряду та ще й повернув пост Міністра оборони.
Проте для людей військових Булганін назавжди залишився зневаженим рахівником із Держбанку.
Не знаю, про що ввечері 13 вересня 1954 року говорили двоє сталінських полководців Жуков і Штеменко. Радий би доповісти, але не маю що.
Я тільки знаю, що, починаючи з того вечора, стосунки були відновлені. Та вони ніколи й не псувалися. Не було конфлікту між Жуковим і Штеменком. Це їхні начальники Хрущов і Берія місце під сонцем не поділили. А Жукову і Штеменку ділити було нічого. У них був спільний інтерес.
Інтерес Штеменка — повернутися на маршальську посаду начальника Генерального штабу й отримати звання, яке відповідало цій посаді.