Її ім’я було Татьяна
- Автор: Суворов Виктор
- Язык: украинский
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Її ім’я було Татьяна». Краткое содержание книги:
Інтерес Жукова — піднятися над рахівником із Держбанку, якому Жуков змушений підкорятися.
Інтерес обох — розвивати збройні сили так, як необхідно з позицій вищої стратегії, а не так, як уважають політичні базіки Хрущов, Маленков, Булганін, начепивши золоті погони, але нічогісінько не тямлячи у військових справах.
Інтерес обох — вивести армію з-під контролю цивільних базік.
6
У Жукова була ще одна причина відновити діловий контакт із генерал-лейтенантом Штеменком. Під час війни Жуков оточив себе підлабузниками та вислужниками. Жуков їх підіймав і возвеличував, вішав на них ордени й генеральські зірки. Але після війни, коли Сталін скинув Жукова з вершин, усі підлабузники і блюдолизи віддалилися від свого благодійника зі швидкістю трасуючих куль, які зі свистом розлітаються у темряві, наштовхнувшись на бетонну стіну ДОТу.
Жуков залишався Маршалом Радянського Союзу. Жуков зберігав за собою квартиру в урядовому будинку в Москві й дачу палацового типу в Підмосков’ї.
Проте в нас становище людини визначається не за званням чи володінням палацами, а за займаною посадою. А посада Жукова, починаючи з 3 червня 1946 року, — командувач військами Одеського військового округу; з 4 лютого 1948 року — Уральського. Порівняно з тим, що було раніше, — найнижче падіння. Якщо падіння почалося, то відомо, чим воно скінчиться.
Відтак, коли командувач військ Одеського військового округу Маршал Радянського Союзу Г. К. Жуков на кілька днів приїхав до Москви зустрічати новий 1947 рік, на його запрошення не відгукнувся жоден із тих, кого він на війні піднімав і звеличував. Усі вони знали, що Жуков на вершини не повернеться, тому неслід плямувати репутацію дружбою з опальним стратегом.
Однак після смерті Сталіна Хрущов повернув Жукова на висоти. Жуков знову піднісся. Посада першого заступника Міністра оборони давала змогу нагадати своїм колишнім «улюбленцям» про їх досить необачну поведінку. Жуков згадав усіх. Жуков запхнув кожного з них у такі куточки нашої великої Батьківщини, де служба медом не здавалася ніколи й нікому.
Але тепер Жукову була потрібна нова команда.
Штеменко не був ані ставлеником, ані висуванцем Жукова. Штеменко, як і Жуков, був висуванцем Сталіна. Штеменко не був серед тих, хто відвернувся від Жукова в час падіння. Тому в Жукова були всі підстави забрати генерал-лейтенанта Штеменка до своєї нової команди.
Штеменка було знято з посади й розжалувано у генерал-лейтенанти за наказом Хрущова. Отже, Штеменко не міг бути прихильником і союзником Хрущова. Такий генерал міг бути корисним. Крім цього, Штеменко, незважаючи на падіння, зумів зберегти гарні стосунки з багатьма давніми бойовими товаришами.
У Жукова на той час не було надійної команди, не було людей, на яких можна покластися в серйозній справі. У Штеменка вони були.
Тому була й тема для розмови. Шкода, нікому ніколи не вдасться відновити деталі.
Мені лише відомо, що в кінці зустрічі, уже проводячи генерал-лейтенанта Штеменка, Жуков запитав, чи немає на прикметі метикованого генерала, здатного піти на серйозний ризику дуже важливій справі.
Штеменко відповів, що такий генерал на прикметі є, — командир 27-го стрілецького корпусу 13-ї армії Прикарпатського військового округу генерал-лейтенант Мамсуров. Давно на армію пора ставити, то і вище.
Потиснувши руку, Жуков посміхнувся і підморгнув: «Усе в наших руках».
ШТЕМЕНКО СЕРГІЙ МАТВІЙОВИЧ
Народився 1907 року.
Добровільно вступив до лав Червоної Армії. Був бійцем і молодшим командиром. 1930 року закінчив Севастопольську школу зенітної артилерії. За неповних три роки обнімав посади командира взводу, батареї, начальника штабу артилерійського дивізіону та першого помічника начальника штабу артилерійського полку.
1933 року вступив до Військової академії механізації та моторизації РСЧА імені Й. В. Сталіна (з 1943 року — Військова ордена Леніна академія бронетанкових і механізованих військ Червоної Армії імені Й. В. Сталіна), яку закінчив 1937 року. Командував окремим навчальним важким танковим батальйоном. Мав виняткову, феноменальну, надлюдську пам’ять. Цей дар поєднувався з видатними здібностями аналітика, що послужило підставою для зарахування вже наступного 1938 року до Військової академії Генерального штабу, яку підполковник Штеменко закінчив у кінці 1940 року.