Острови шторму та смутку. Гадюка

Приглядаюся — що за чоловік з нею був? Це Тернер, колись він навчав мене лагодити снасті й добродушно глузував над моїми промахами. Тепер він намагається вбити мене. Просто чудово!

Як батько так швидко пронюхав, що я тут?

Але немає часу на роздуми. Човгання черевика об камінь свідчить — на моєму шляху з’явилася ще одна Змія.

Страх швидко перетворюється на роздратування. Невже батько послав по мою голову аж трьох убивць?

Витягнувши кинджал із руки Чоук, я вилізаю на стіл коло самого вікна. І коли гість вже усередині, я стрибаю йому на спину і хапаю за шию, щоб задушити. Але здоровань вдаряє мене спиною об стіну раз і другий, я задихаюся і падаю долу. Ледве підводжуся, віч-на-віч зі своїм нападником, і моє серце завмирає.

Живий!

Полегшення швидко перетворюється на лють. Бронн не тільки був заодно з батьком під час Ініціації, він ще й прийшов вбити мене. Я остаточно зриваюся з ланцюга.

— Ах ти ж виродку! — я кидаюся на нього з ножем. — Ти брехливий, підступний виродок!

Цілюся просто в груди. Він вибиває ніж одним сильним рухом, але мені вже не треба ніякого ножа, щоб ушкодити його. Я б’ю йому прямісінько у щелепу, і він голосно лається. От і добре! Я хочу причинити йому біль, і хай він страждає так, як я мучилася всі ці роки. Б’ю ще раз, однак цього разу він приготувався і ухиляється від удару. Намагається схопити мене, але я не менш швидка, ніж він, тож мені таки вдається нанести удар — цього разу у підребер’я.

Він відсахується, і я отримую нагоду вивільнити всю допіру затаєну лють. Гамселю його все дужче і дужче, аж поки йому не залишається нічого, окрім як захищатися. Наші руки рухаються так швидко і синхронно, що це схоже на танець. На мить я поринаю у це з головою — здається, що двобій збуджує і ріднить нас обох — і мало не забуваю, де ми знаходимось. Фокусую увагу лише на тому, як рухається моє тіло і як рухається його, ми по черзі кидаємося у напад — ось він, а ось знову я. Він спритний, і я теж. Ми наче спішимо перевершити одне одного, та зрештою лише віддзеркалюємося. Я й не усвідомлювала, як давно цього хотіла.

А тоді його кулак проривається крізь усі мої захисти і врізається у моє підборіддя. Я отямлююся, і образа знов повертається. Змінюю тактику, копнувши його у живіт, і, вигравши трохи часу, хапаю з ліжка підсвічник і добряче вламую йому в груди.

На моє здивування, Бронн згинається удвоє і, похитуючись, відступає. Хапаю кинджал, що було випустила, збиваю суперника на підлогу і… падаю разом з ним. Тепер моє лезо на його шиї, наші обличчя поруч, і обоє через напруження важко дихаємо.

Ніколи не думала, що наш кінець буде саме таким.

— Мерріан, — сердито шепоче він, — ану пригальмуй…

Я ще дужче притискаю кинджал до його горла.

— А ти примусь мене…

— Я не хотів скривдити тебе. Навпаки, прийшов захистити.

От чого-чого, а такого я не очікувала почути, і ці слова злять мене не менше за його стусани. Як таке може бути правдою?

Він просто грає на моїх емоціях, аби я дала слабинку, тож я пропускаю сказане повз вуха.