Острови шторму та смутку. Гадюка
- Автор: Хоган Бекс
- Серия: Острови шторму та смутку #1
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-551-9
- Переводчик: Віра Кошлата
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Острови шторму та смутку. Гадюка». Краткое содержание книги:
Однак головний Гадюка стає їй поперек шляху. Підступний і нещадний, він борознить океанські простори на кораблі, мародерствує і вбиває, лишаючи по собі тільки біль і страждання. У безкраїх океанських далях він — найнебезпечніший чоловік. І він — батько Мерріан. Її місія — захищати Острови. Та чи зуміє вона вистояти за них у бою, якщо доведеться пожертвувати своєю сім’єю, домівкою, коханим і, цілком імовірно, власним життям?
«Острови шторму та смутку» — епічний роман у жанрі фентезі з відважною героїнею, гострими дилемами і закрученим сюжетом!
Тернера і Чоук Бронн прив’язав до ліжка, вони й досі не отямились. Із кляпами у пельках, їм доведеться чекати з моря погоди. Коли ми заходимо, він полегшено зітхає.
— Ось і Ґрейс, — дивується він, — а я хвилювався, чи ти встигла відшукати Мерріан.
— Підозрюю, Капітан розлютився як чорт, коли я не повернулася, — каже Ґрейс, перевіряючи, чи надійно зав’язано вузли.
Бронн здіймає брови.
— Він сподівається, що тебе вже немає серед живих. Дезертирство — найтяжчий злочин для нього.
— О, то він знавісніє, якщо ще й ти не повернешся!
— Радше зажадає помсти.
Ґрейс спопеляє його своїм грізним поглядом.
— Я знаю, що означає для тебе — бути Змією. Зрештою, ти не надто поспішав приєднатися до Мерріан. Ти певен, що готовий це зробити?
— Я ж зараз тут, не деінде! — Бронн легко витримує її погляд. Зрештою Ґрейс лагідніє, вона не проти того, щоб взяти його до нашої компанії.
— Ну, ви вже порозумілися між собою? — уточнюю я.
Нема ніякого бажання все це слухати. Що Бронн неохоче покинув команду мого батька чи про його сприйняття відданості… Натомість переодягаюся в одяг Чоук, що Бронн із неї стягнув та склав для мене.
Пече всередині від усвідомлення, що Бронн поряд, тому повертаюся до стіни, щоб зняти свою сукню й одягнути сорочку та штани Чоук — вперше за все життя я у формі Змії.
Якась частинка мене противиться тому, щоб носити незаслужені речі, але незручна сукня мені вже в печінках, тож спромагаюся примиритися із цим почуттям.
Коли я готова, Бронн протягує мені ніж Тернера, якого, зрозуміло, дочиста витерто постільною білизною. Потім киває в напрямку вікна:
— Вперед!
Ми вилазимо звідси так само, як він сюди заліз. Бронн кріпить мотузку до ліжка. Ґрейс спускається першою, ми із Бронном мовчки чекаємо. Я завмираю, усвідомлюючи, що його рука торкається моєї, відчуваю тепло його подиху на своїй шиї. Моє тіло відкликається на його близькість так, як свідомості й не снилось.
Ґрейс знизу смикає мотузку — отже, все безпечно і можна спускатися, і я, бажаючи збільшити між нами з Бронном відстань, йду наступною. Ніч тиха, тільки десь вдалині чутно постріли, а вітерець доносить людський лемент. Важко сказати, як далеко звідси сутичка, але ясно, що людям, які прибули на Острів, вкрай потрібен притулок. Та якщо вони наміряються уночі шукати захисту в охоронців, я їм не заздрю.
В одному я певна: зростає насильство — росте і загальне невдоволення. Коли ж воно пошириться так, що Король таки усвідомить — його замок вже не міцна фортеця? Мало віриться, що на нього хоч якось вплине усвідомлення того, що головорізи спромоглися з легкістю прослизнути всередину непоміченими, а всі в’язні повтікали хто куди. Я ані краплі його не жалію — підступний негідник! Я б залюбки наостанок завітала до нього; зрештою, він же сам запрошував мене у свої покої.
Коли Бронн приєднується до нас внизу, я запитую:
— Ти знаєш, де знаходиться кімната Короля?
Бронн нахмурюється.
— Звісно!
— Покажи мені.
На мить мені здається, що він відмовить. Але в моїх очах, мабуть, палає така рішучість, що він жестом запрошує йти за ним.
Ми рухаємося, наче тіні на стінах, в напрямку дальнього крила замку, а тоді Бронн вказує вгору. Це друге вікно, вище над нами на три поверхи.
— Що б ти не задумала, роби це швидко!
Я киваю головою і лізу вгору. Мої пальці легко намацують виступи, за які я чіпляюся, тож швидко опиняюся на місці. Вікно прочиняється без труднощів, і я безшумно проникаю усередину.
Хвилину я стою непорушно, дозволяючи очам звикнути до темноти. Король у своєму ліжку один, і я зітхаю з полегшенням — якось не подумала раніше, що він може мати компанію. Але він спить безтурботним глибоким сном.
Безшумно стягую зав’язки з його взуття, перев’язую ними його зап’ястя, а він і не ворухнеться. Запевнившись, що все надійно, я навалююсь йому на груди і притискаю ніж до горлянки.
— Прокинься!
Він відкриває очі, і вони розширюються від усвідомлення того, що відбувається. У його роті кляп, тож він не видасть ані звуку, і я міцно стримую його спротив.
— Не пручайся! — кажу йому ледь чутним шепотом. — Ніхто не прийде тобі на допомогу! Ні тепер, ні будь-коли ще. Ти можеш думати, що за стінами свого замку ти у безпеці, але затям ось що. Колись ти мав лише одного ворога — мого батька, а тепер створив собі ще одного — мене. Це твоя помилка. Ти покинув своїх підданих напризволяще. Тож я подбаю, щоб у війні, яка вже на порозі, ти не вийшов сухим із води. Ти відповіси за все. Тому — солодких снів, Ваша Величносте! Тіштеся своєю короною, поки вона ще на голові.