Острови шторму та смутку. Гадюка
- Автор: Хоган Бекс
- Серия: Острови шторму та смутку #1
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-551-9
- Переводчик: Віра Кошлата
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Острови шторму та смутку. Гадюка». Краткое содержание книги:
Однак головний Гадюка стає їй поперек шляху. Підступний і нещадний, він борознить океанські простори на кораблі, мародерствує і вбиває, лишаючи по собі тільки біль і страждання. У безкраїх океанських далях він — найнебезпечніший чоловік. І він — батько Мерріан. Її місія — захищати Острови. Та чи зуміє вона вистояти за них у бою, якщо доведеться пожертвувати своєю сім’єю, домівкою, коханим і, цілком імовірно, власним життям?
«Острови шторму та смутку» — епічний роман у жанрі фентезі з відважною героїнею, гострими дилемами і закрученим сюжетом!
— Нісенітниця! Я наполягаю! — він вигукує.
— А Ґрейс?
— Їй доведеться насолоджуватись нашою гостинністю за ґратами, зате вона буде сита і в безпеці.
Мені зовсім не до снаги думка про те, що Ґрейс запроторять до темниці, але чим я можу зарадити? Більш ніж певна, що вона про себе подбає, тож пристаю на його пропозицію. Якби ж то я могла вибирати…
Король супроводжує мене до дверей, але до того, як їх відчинити, зупиняє мене.
— Я буваю щедрим чоловіком, Мерріан, — каже він, ковзнувши рукою по моїй талії. — Прийди в мій покій, і дуже вірогідно, що ти таки вмовиш мене надати тобі Флотилію разом із кораблем. — І коли він нахиляється вперед, щоб знову мене поцілувати, його рука сунеться до моїх грудей.
Будь він якимсь іншим чоловіком, я б і оком не повівши поламала йому кістки й переступила через пошматоване тіло. Але ж це Король, і він тут — всемогутній. І він добре це знає.
Тому я ледь помітно відступаю, збільшуючи відстань між нами, і водночас споглядаю його зі вабливим (сподіваюся) виразом обличчя.
— Можливо, завтра… День видався таким довгим… — я видушую з себе якомога ширшу усмішку. — Направду, мені потрібно як слід виспатися.
На мить у мене зринає думка, що судячи з киплячої люті на його обличчі, він мене от-от вдарить. На щастя, лють минає, і її місце займає холодна посмішка.
— Звісно!
Без жодного знаку з його боку до кімнати заходить охорона — і я опиняюся між озброєних чоловіків, котрі забирають мене від смачної їжі, якої я навіть не скуштувала, і від Короля, до якого якраз воліла б не торкатися.
Денне світло помалу згасає, і слуги прямують вздовж кам’яних коридорів, запалюючи свічки, щоб освітити стіни. Ми піднімаємося гвинтовими сходами нагору і знаходимо кімнату, в якій, за словами охоронців, я маю ночувати. Запитую про Ґрейс, але вони мовчки закривають двері, залишивши мене на самоті.
Кімната набагато менша за ті, що я бачила. Тут ані розкішного хутра, ані оксамитових подушок, щоб пом’якшити холодне каміння. Є тільки ліжко із чистою постільною білизною, і я сідаю на нього, стараючись вгамувати рій думок у голові.
Це суцільне лихо.
Король насправді бажає побратися зі мною чи просто затягнути в ліжко? Я здригаюся від згадки про його доторку, непроханого наступу… Чи здатна я задля блага Островів дати йому те, чого він просить? І чим це гірше за шлюб із Торіном під примусом мого батька?
Намагаюсь уявити ще один поцілунок із Королем, але відчуваю лише відразу. Потім уявляю, як цілую Торіна, і попросту нуль емоцій. А тоді — цілком неумисно — малюю поцілунок з Бронном. Його губи смакували б морем, смакували б як сміх і як тисячі наших спільних секретів. Як найдужча буря, як найтихіший океан і як поле, вкрите чорнильними дзвіночками, що заграють із вітром…
І як зрада.
Згадка про це мене ледь не паралізує. Геть усі думки про шлюб, краще я зосереджусь на одному головному питанні, з яким залишилася віч-на-віч.
Припустимо, Король надає мені корабель, однак з усіма моїми добрими намірами… Чи є в мене хоч один шанс здолати батька і поставити його перед справедливим судом? Недарма Гадюка наганяє страх в усіх водах.
Отут і причаїлась моя відповідь. «Діва» явно стала батькові затісною, і його вабить земля.
А я — найкраща наживка.
XII
Сон ніяк не йде. Нічне повітря пахне сирістю, прочинене вікно не рятує, а голова болить від тривожних думок — які ще забаганки в Короля? Ясно, що він дбає не про Острови і не про захист людей, а тільки про себе. І що там із його сином? Де зараз Торін? Які мотиви спонукали його одружитися зі мною? Ніхто за просто так не терпів би церемонію єднання, і хоч у мене немає жодних доказів, інтуїція підказує мені, що він не заодно з моїм батьком. Я повинна знайти Торіна і переконатися, що в день нашої зустрічі я вгледіла в ньому дещо більше — інакше він нічим не кращий за свого батька. Проблема в тому, що я й гадки не маю, на котрому з Шести Островів він може перебувати.
Поблизу мене хтось шкребеться, дуже слабко. Часом не щури? Сподіваюся, Ґрейс не доводиться ділити свою клітку з армією непроханих гризунів. Знати б, чи надовго вона застрягла у тій в’язниці? Маю гидотне відчуття, що це може залежати від того, як довго я не підпускатиму до себе Короля.
Шкряботіння не припиняється, і я перекочуюсь на інший бік — не хочу нічого чути і бачити. Проте в повітрі відбулася ледь помітна зміна, і я усвідомлюю, що ніякі то не щури. Хтось дереться по стіні вежі й уже дістався мого вікна.