Острови шторму та смутку. Гадюка
- Автор: Хоган Бекс
- Серия: Острови шторму та смутку #1
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-551-9
- Переводчик: Віра Кошлата
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Острови шторму та смутку. Гадюка». Краткое содержание книги:
Однак головний Гадюка стає їй поперек шляху. Підступний і нещадний, він борознить океанські простори на кораблі, мародерствує і вбиває, лишаючи по собі тільки біль і страждання. У безкраїх океанських далях він — найнебезпечніший чоловік. І він — батько Мерріан. Її місія — захищати Острови. Та чи зуміє вона вистояти за них у бою, якщо доведеться пожертвувати своєю сім’єю, домівкою, коханим і, цілком імовірно, власним життям?
«Острови шторму та смутку» — епічний роман у жанрі фентезі з відважною героїнею, гострими дилемами і закрученим сюжетом!
Король заходить до зали услід за мною і жестом запрошує сісти. Я сідаю. Як тільки він розміщується навпроти мене, слуги одразу ж наливають нам вина.
— Прошу, куштуйте все, що вам до смаку! — промовляє Король, вказуючи рукою на страви, деякі з яких такі химерні, що й не визначити, що це.
Я беру невеликий шматок хліба і обережно його розглядаю. Це далеко не перший у світі Король, хто отруїв непроханого гостя.
Крім того, не хочеться зараз відволікатися на їжу, хоч би як мій шлунок цього благав. Втім гадаю, їжа таки безпечна, бо Король, перед тим, як наказати своїм людям вийти, наповнює свою тарілку такою її кількістю, що можна було б нагодувати велику сім’ю. Ось так я опинилася наодинці з правителем Східних Островів.
Він проводить пальцями по своєму сивому волоссю.
— Мушу зізнатись, я уявляв вас інакше.
Можна лише уявити, як зобразив мене мій батько. Слабка, але гожа невістка; не неї приємно дивитися, та й по віку їй якраз народжувати дітей.
— Справді? А якою ви мене уявляли?
— Здається, я намалював собі молодшу жіночу версію вашого батька. Загалом ви значно приємніша.
Мабуть, це можна потрактувати так — цілком піддатлива до маніпуляцій…
— Ваша Величносте, хочу з вами обговорити дещо не зовсім приємне, навіть дуже неприємне, — я змінюю тон. — Мій батько грає проти вас. Острови позбавлено будь-якого захисту і люди — ваші люди — страждають. Хаос навіть тут, у ваших портах. Я прийшла, щоб запропонувати свою допомогу.
Якусь мить Король мовчить, поклавши свої столові прибори на тарілку і з повним ротом м’яса. Хильнувши вина, він відправляє все у шлунок.
— Ви тут, щоби зрадити свого батька?
— Мій батько більше не заслуговує титулу Гадюки. Він не дбає ні про чиї інтереси, окрім власних.
Король відкидається на стінку свого крісла і голосно відригує.
— І що ж ти хочеш за цю інформацію?
— Нічого. Хочу лише, аби на Островах запанував мир. Король змикає свої пальці й шле мені огидну посмішку.
— А ми всі хіба цього не хочемо? — він знову наповнює свій келих криваво-червоним вином. — Сумно, Мерріан, але нічого нового я від тебе не почув. Мені давно відомо про невиправдані вбивства, скоєні від мого імені, а також про те, що Адлер роками вириває для себе значно більшу кількість кристалів, ніж мав би. Я вірив у його відданість, тому всього цього недогледів.
Після того, як Король дочиста обсмоктав свої пальці, він бере шматок вмоченого у солодкий соус м’яса і кладе собі у рот. Всі ці роки я свято вірила, що Король і Гадюка працювали пліч-о-пліч на благо Островів. Останні краплинки цього дурного переконання врешті випарувалися. Як і мій батько, Король зайнятий лише собою.
— За останні декілька місяців моя Флотилія зазнала значних втрат, і жоден з нас не повірить, що атаки були здійснені котримись розбійниками. Ясна річ, я знаю, що твій батько зазіхає на мій трон, інакше нащо йому очищати морські простори від всіх можливих противників? Він прагне абсолютної влади на суші та в океані.
Я впиваюся у нього поглядом, вражена його неприхованою байдужістю.
— У такому разі як ви плануєте діяти?
— Твій батько може верховодити на воді, однак на землі я маю перевагу; коли я зберу докупи усі мої війська, йому чорта з два удасться відібрати в мене трон.
Моєму розчаруванню немає меж і, ясна річ, здатися завжди легко, але ж як він сміє? Як не соромно йому зовсім не дбати про своїх підлеглих? Вони ж бо на нього покладаються. Йорен, Клара, Томас — вони ж усі надіялися на нього.
Зрозуміло, я помилково вважала, що йому потрібна допомога. Король наплював на людей й забарикадувався у палаці, захищаючи лише своє життя.
— Якщо вам про це все відомо, — я намагаюсь говорити твердо, — чому тоді погодили шлюб свого сина зі мною?
Король спорожнює свій келих й одразу знову його наповнює.
— Правду кажучи, ні на що подібне я не давав згоди… — він дивиться на моє зап’ястя із тавром єднання. — Підозрюю, що між твоїм батьком і моїм сином існують якісь таємні домовленості.