Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Ніби вистачило перехреститься, заявить себе православним, поцілувать хрест — і "іди до якого хочеш куреня!"
Політична роль припадала особі духовній. Ще проще цей процес показано в радянському фільмі "Богдан Хмельницький". Тут кардинальним завершенням словесної "анкети" є питання: "Горілку п'єш?" Отримавши підтвердження, голова політичної трійки стверджує: "Істінно христіянськая душа!", котру записують до якогось куреня. Тут певен поступ: урядує троє, щоправда, п'яниць, і записують до якогось куреня.
Правді не відповідає.
Каждий пробуваючий на Січі приділявся братчикові в молодики, учився регули, послухові, шануванню звичаїв і старших. В школі січовій проходив науку "як шаблею рубати та на коні реп'яхом сидіти".
Тут же визначався по вдачі до піхоти, кінноти, в гарматчики, обозники. Міг також попасти до ремесла, в ковалі, колодії, до. будівельників "чайок" або в рибальські ватаги чи в пастухи.
Головнішим і рішаючим було заховання в бою. Молодиком, бувало, ходили і по кілька літ. А вже про готовність молодика до вписання в реєстр братства зголошував опікун-братчик.
Січ була глибоко релігійна, любила і шанувала своє духовенство, щедро забезпечувала свої святині.
На цілі релігійні призначалась третя частина всіх доходів Січі з здобичі в боях чи з торгівлі. Частина немала йшла также в Константинополь і Єрусалим. Немалі пожертвування давали і окремі братчики, а особливо "прощальники".
Були це вікові братчики, січові діди. Користались великою пошаною, не раз займали високі положення, бували курінними отаманами, осавулами, обозними. Являлись хранителями січових традицій, звичаїв, прав писаних і неписаних. Слово і присуд дідів був законом.
Мало братчиків доживало глибокої старості. Звичайно гинули лицарською смертю.
Коли приходив час, як і почесна праця дорадча ставала не під силу, дід прощався з світом і ішов в монастир "спасатись". Ішов в свій січовий Самарський або до Межигірського Спаса в Київ.
Курінь, до якого був приписаний прощальник, виділяв немалий почет, котрий проводив старого до монастирської брами.
Згідно з усіма дослідженнями, на Січі пило горілку коло 20 %. П'янство було причиною виключення навіть бойового козака. Старшина, а тим більше діди, вирікались горілки назавше.
Коли хто випив чарку в міру, не зверталось уваги.
Прощальники були переважно заможні. Одкладали немалий гріш з своєї частини.
Ідучи спасатись, прощальник виділяв частину на добро монастиря, решту призначав на почастунок почетові і всім, кого зустрінеться в дорозі. Для цієї цілі ішов окремий віз з бочкою горілки, солоною і вудженою рибою, хлібом, салом і іншими заїдками. Спереду на возі грала музика.
Такі проводи одбувались гучно, весело, напоказ. Братчики накладали найкраще убрання, найдорожчу зброю, добрих коней під сідлом наряджали в кращу збрую[3].
Тоді "на волості" одпадала січова регула. Можна було досхочу погулять, випить горілки, витанцюваться і попишатись.
Тяжко, одначе, каралось "скакання в гречку", себто зговір з жінкою; за це каралось коло стовпа киями, переважно до смерті. За крадіж каралось шибеницею.
Прощальник на цей час позволяв собі на чарку, а коли міг, то і підтанцьовував. Їхав звичайно на возі, до якого було прив'язано старого бойового коня в повній сідловці. То хоть з трудом, прощальник часом їхав верхи, особливо через оселі, старався сидіть як колись, по-молодечому.
Немало в поворотній дорозі почет приводив охочої молоді, що піддалась картинній спокусі, покинула хати та пішла добувати козацької слави.
Яворницький одкрив очі на роль і життя Січі. Як же обидно, болюче і дивно робиться, коли такий великий польський письменник, як Генрік Сенкевич, митець слова, обізнаний з епохою, представив Запорозьку Січ як кубло розбійників, існуючих з грабунку, п'яниць. Релігійність назвав видумкою? Як міг нанести таку образу нащадкам січового братства? Навіщо кинув нову жменю палива на попіл, що зостався од огню, в якому спалилась на довший час вільність двох братських народів?
Цей татарський нащадок з якимсь садизмом описує муки невинних людей на каждім кроці, словами свого богатиря Яреми Вишневецького вигукує з насолодою: "Мучте їх, щоб чули, що вмирають!"
Для мене Ярема нічим не гірший од інших магнатів.
Ярема розумніший, посідає кращу освіту од інших. Розуміє, що діється, а при тім одважний і рішучий.
3
Збруя — це кінська сідловка. Сідло, вуздечка, черезсідельник, підхвостник, торбинки на пістолі, їду, овес. — Прим. авт.