Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Приділений до 4 роти в 2-й взвод, зачав свою військову службу. Людей в казармі поміщалось 100–120. Каждий мав своє ліжко, столик на двох, вішаки на 25 чоловік.
В роті було 5 офіцерів і 26 підофіцерів, рядових 200 в рядах і коло 20 на кухні, при офіцерах, магазинах.
Поза працями практичними і муштрою по обіді в кошарах одбувалася "сло весність". На весь склад б-ну приходилось, по національності: українців (мало росів!) — 60 %, росіян і поляків по 15 %, решта потроху жидів, греків, навіть з Кав казу пара. Всі жили на території України. По фахові найбільше ремісників, трохи хліборобів і інтелігенції — урядовців, купецьких синів.
Взагалі сапери були переважно дітьми міста з домішкою з селян. Був це еле мент більше розвинений, рослий, грамотний.
Офіцери ввічливі, інтелігентні; серед них поважна частина з вищою освітою. Підофіцери, переважно надстрокові, як всі фельдфебелі, являлись інструктора — ми на практичних роботах, добре знали своє діло, держались з гідністю, ціну собі знали. Молодші підофіцери і єфрейтори, на котрих обов'язок накладав "словес — ність" і початкову муштру, переважно з кінчаючих військову службу, мали половину дуже несимпатичних, некультурних і хамуватих.
Цей елемент переважно сільський. Ці перед молодими саперами любили показать свою власть, уживали в стосунку до слабших вульгарних виразів, непотрібно карали, а навіть були випадки мордобиття, як не було близько офіцера.
Ці ніколи не позволяли бить солдата, а щоб собі щось подібне учинить — ніколи не чув. Пізніше бачив в піхоті, і то не раз.
Було в роті трьох Пархоменків. Два старших і один молодший унтер-офіцери. Один — "старший обучающий" — провадив муштру. Знав всі устави напам'ять. Літ з п'ятнадцять був в війську, інструктор знаменитий, постава зразкова. Держався як строгий, вимагаючий учитель. Другий взводний, добродушний, з завше веселим обличчям, мову пересипав веселими увагами, людина, посідаюча вроджений гумор. Тоже позастроковий, дбав про свій взвод і не раз поміг потрібуючому.
Третій, молодший унтер, кінчав свій строк. Невеликого зросту, міцно збудований, мав тонкий, сильний, пронизливий голос. Будучи "оддєльонним", замучував своїх підлеглих "словесністю", муштрою, різним приставанням, карами. Являвся типом людини, створеної, аби докучать і затруювать життя другим.
Придирався зразу і до мене як до "вольного оприділяющого" інтелігента. В його очах, бігаючих неспокійно, чулась якась озлобленість і злість. Виливалось це в паскудних виразах і постояннім крикові.
Ніхто його не любив, часто однофамільці його осаджували. Молодший Пархоменко являвся плямою своєї частини, як це буває в каждій армії.
Споминав раніше, що під впливом брата (…) військова служба являлась злом, якого не можна було уникнуть.
Муштра, "словесність", наука титулування, зверхності, оддавання честі було нестерпимо нудне. Далеко цікавші і інтересні були заняття практичні. Тут все мало свою ціль, своє призначення.
В повітрі од ранку до вечора, крім обідньої пори, панував галас: в різних кутках одбувалась наука сигналів на ріжках, духових інструментах оркестру, барабанщиків. Окрема група проходила санітарну науку: перев'язки, обходження з хворими, покаліченими, раненими.
В недовгім часі од'їхали додому вислуживші строк, а почали прибувать новобранці. Спіткались навіть знайомі з Олександрівська, а з Верхньодніпровська — Микола Колісниченко, муж сестри Наума Гапоненка.
Через свого взводного улаштував земляка рядом з собою та на першій порі і заопікувався.
Одночасно змінився взводний. Новий — Тюрін — москвич, з професії літо — графщик, людина інтелігентна, має ще рік служби.
Цей пришпилив скоро Пархоменка-молодшого, заставив змінить стосунок до рядових, припинить матюки і стосувать кари "з розсудком"! З приємністю довго згадував Тюріна, а спіткавшись пізніше, привітався з ним по-приятельсь- кому. Тоді він був молодшим унтером.
З саперів, які мали рік служби, добре письменних, справних в муштрі, здорових та поставних, виділено групу класників.
Це властиво школа для будучих унтер-офіцерів і ділиться на більшу — саперно-підривні, і меншу — мінерські класи.