Сімнадцять спалахів весни
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #8
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Сімнадцять спалахів весни». Краткое содержание книги:
Ставши наступником Гесса, він анітрохи не змінився: був, як і раніше, мовчазний, так само ходив з блокнотом у кишені, куди записував усе, що говорив Гітлер; як і раніше, жив дуже скромно. Він поводився підкреслено шанобливо з Герінгом, Гіммлером і Геббельсом, але помалу, за рік-два, зміг стати таким потрібним фюрерові, що той жартома назвав його своєю тінню. Він умів так організувати діло, що коли Гітлер цікавився чимось, сідаючи обідати, то до кави у Бормана була вже готова відповідь. Коли якось у Берхтесгадені фюреру влаштували овацію, що перетворилася в несподівану, але все-таки грандіозну демонстрацію, Борман помітив, що Гітлер стоїть на сонці. На другий день на тому самому місці Гітлер побачив дуба: за ніч Борман організував пересадку величезного дерева…
Він знав, що Гітлер ніколи заздалегідь не готує промов: фюрер покладався на експромт, і експромт йому завжди вдавався. Але Борман, особливо коли відбувалися зустрічі з державними діячами з-за кордону, не забував накидати для фюрера ряд тез, на яких варто було — з його погляду — сконцентрувати найбільшу увагу. Він робив цю непомітну, але дуже важливу роботу надзвичайно тактовно, і Гітлерові ніколи навіть на думку не спало, що програмні промови за нього пише інша людина, — він сприймав роботу Бормана як секретарську, але конче потрібну й своєчасну. І коли якось Борман захворів, Гітлер на другий день відчув, що в нього все падає з рук.
Коли військові чи міністр промисловості Шпеєр готували доповідь, у якій фюрерові подавалася препарована правда, Борман або знаходив можливість покласти цю доповідь під сукно, або в дружній, конфіденціальній розмові з Йодлем чи з Шпеєром умовляв їх пом'якшити ті чи інші факти.
— Побережімо його нерви, — казав він, — цей сурогат гіркоти можемо й повинні знати ми, а навіщо ж травмувати фюрера?
Він був недорікуватий, зате чудово вмів складати ділові папери; він був розумний, але приховував це під личиною грубуватої, прямолінійної простодушності; він був всемогутній, але вмів поводитись як простий смертний, котрий «повинен порадитись», перш ніж прийняти хоч у якійсь мірі відповідальне рішення…
Саме до цієї людини, до Мартіна Бормана, з секретною поштою із СД під грифом «Цілком секретно, відкрити особисто» надійшов лист такого змісту:
«Партайгеносе Борман! За спиною фюрера відомі мені люди починають вести гру з представниками прогнилих західних демократій у Швеції та в Швейцарії. І робиться це в час тотальної війни, робиться це в дні, коли на полях битв вирішується майбутнє світу. Будучи офіцером СД, я зміг би інформувати Вас про деякі подробиці цих зрадницьких переговорів. Мені потрібні гарантії, бо, коли цей лист потрапить в апарат СД, мене негайно знищать. Саме тому я не підписуюсь. Я прошу Вас, якщо моє повідомлення Вам здається важливим, приїхати завтра до готелю «Нойє Тор» на 13.00. Відданий фюрерові член СС і НСДАП».
Борман довго сидів з цим листом у руках. Він думав подзвонити шефу гестапо Мюллерові. Він знав, що Мюллер мусить бути йому вдячний. Мюллер, старий сищик, двічі на початку тридцятих років громив баварську організацію націонал-соціалістської партії. Потім він перейшов на службу до цієї партії, коли вона стала державною партією Німеччини. До 1939 року шеф гестапо був безпартійний: колеги в службі безпеки не могли простити йому завзятості в пору Веймарської республіки. Борман допоміг йому вступити в ряди партії, він поручився за нього перед самим фюрером. Але Борман ніколи не підпускав до себе Мюллера дуже близько, приглядався до Мюллера, зважуючи шанси; коли вже наблизити його до себе, то до кінця, відкривши йому святая святих. Інакше шкурка вичинки не варта.
«Що це? — думав Борман, десятий раз роздивляючись листа. — Провокація? Навряд. Писала хвора людина? Теж ні — це схоже на правду… А якщо він із гестапо, і якщо Мюллер теж у цій грі? Щури тікають з потопаючого корабля — все можливо… Принаймні це може стати непобитою картою проти Гіммлера. Тоді я зможу спокійно, не оглядаючись на цього негідника, перевести всі партійні гроші в нейтральні банки на ім'я моїх, а не його людей…»
Борман довго розмірковував над цим листом, але до якогось певного рішення так і не прийшов.