Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Слов’янські племена другої чверті І тис., відомі нам за пам’ятками київської культури, використовували місцеві традиційні знаряддя, але також перейняли деякі провінційно-римські досягнення. Так, у Роїщі знайдено залізний серп, на деяких пам’ятках Подесення — кам’яні жорна черняхівського походження. Залізні знаряддя праці в цей час стають досконалішими. Серпи, наприклад, більші за розмірами і сильніше загнуті, ніж зарубинецькі. Зернотерки повністю замінені ручними млинами, що підвищило продуктивність праці в декілька разів.
Ранньосередньовічні слов’яни дещо вдосконалили землеробські знаряддя праці, пристосувавши їх до потреб місцевого землеробства. Так, голозерні пшениці та жито вимагали глибшої оранки, ніж просо чи полба. Тому в ранньосередньовічних слов’янських пам’ятках все частіше трапляються знахідки залізних наральників з плічками (поселення Селище, Бакота, Городок та ін.), а також серпи з відігнутим держаком, хоча в ужитку використовувалися й слабозігнуті серпи, коси-горбуші (Зимне, Городок, Устя). У VI—VII ст. існувало два типи рал: з полозом і без нього. Ралом без полоза, як і сохою, можна було розпушувати ґрунт на 5—7 см, без особливих зусиль орача працювати на кам’янистому чи засміченому корінням рослин ґрунті. Ралом з полозом і залізним наральником обробляли ділянки з важким ґрунтом на плато, щоправда, не перевертаючи підрізаного пласта. Для обробки зерна поряд із сферичними ручними зернотерками застосовували ротаційні кам’яні жорна.
Рис. 12. Комплекс слов’янських сільськогосподарських знарядь:
І — ІІ ст. до н. е. — II ст. н. е.; 2 — III—V ст.; 3 — V—VII ст.; 4 — VIII—X ст.
Прискорене вдосконалення сільськогосподарського інвентаря припадає на останню чверть І тис. У цей час в усій східнослов’янській ойкумені широко розповсюджуються знаряддя праці, характерні для Подунав’я та Балкан. Це, зокрема, досконаліші рала, які складалися з чересла, відвальної дошки і наральника з широким лезом та асиметричними плічками (Новотроїцьке городище, Хотомель). Такими ралами можна було підрізати шар ґрунту вже на глибину 10—15 см, що значно підвищувало врожайність. Це знаряддя було перехідним типом від рала до плуга. У Поліссі найбільшого поширення набула дерев’яна соха, яка найкраще відповідала вимогам лісових піщаних ґрунтів. Всюди, як і раніше, використовували мотики та лопати з"залізним окуттям. Для обробки врожаю слугували серпи з асиметричним лезом і відігнутим держаком, що наближаються до сучасних. Частіше трапляються знахідки кіс, а також жорен. Скарби залізних землеробських знарядь праці походять із Макарового острова і Битиці. В цілому сільськогосподарський інвентар VIII—X ст. з пам’яток Луки-Райковецької, волинцевської, роменської та боршевської культур є тією основою, на якій виник давньоруський комплекс. У цей час спостерігається чітка зональна спеціалізація, що знайшла яскраве відображення, насамперед на орних знаряддях.
На кожному культурно-хронологічному ступені розвитку слов’янських племен І тис. поряд з металевими та кам’яними знаряддями праці значне місце посідали й дерев’яні, подібні відомим за етнографічними даними — різноманітні ступки, суковатки тощо.
Врожай (зернові, коренеплоди) зберігали у великих корчагах, мішках, плетеній тарі, які розміщувались у коморах, льохах, під укриттям. Залишки ям у великій кількості відкрито на поселеннях усіх археологічних культур І тис. Але якщо на рубежі і в перші століття н. е. вони мали округлу чи грушоподібну форми, розмірами 1,0—1,5 м у перетині й глибиною в середньому 1,0—1,3 м, то розміри зернових ям у VIII—X ст. значно збільшуються і нерідко перевищують 2,0—2,5 м у розрізі і завглибшки. Трапляються ями зі східцями, стінами, укріпленими хмизом і глиною, які, до речі, нерідко були обпалені. Відомі численні господарські споруди, які складалися з зернових ям-льохів, приміщень для інвентаря і ручних млинів.