Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

У фракійського населення Українського Прикарпаття у першій половині І тис. (племена липицької культури та культури карпатських курганів) набуває значного поширення овес та чумиза (італійське просо)[237]. Однак ще на рубежі н. е. у носіїв поєнешті-лукашівської культури Пруто-Дністровського регіону, за матеріалами поселення Круглик (Чернівецька обл.), склад землеробських рослин був близьким до зарубинецької культури Середнього Подніпров’я. Взагалі видовий склад рослин, що культивувались на території сучасної України протягом І тис., був досить специфічним. Тут велику питому вагу мало просо. У І тис. відбувається кількісне і якісне районування сільськогосподарських рослин, що зумовлювалося як фізико-географічними та кліматичними умовами проживання населення, так і їхньою етнічною специфікою. У цей час помітні прогресивні зрушення в землеробстві, насамперед у розвитку системи землекористування, в удосконаленні знарядь праці, що мало своїм наслідком значне підвищення врожайності і водночас створювало необхідну базу для соціально-економічного розвитку слов’янського суспільства. На жаль, поки що немає даних про місцезнаходження давніх ланів, які добре зафіксовані для доби раннього залізного віку в Північній і Середній Європі[238]. Щоправда, в одному випадку можна припустити приналежність підсічного лану в уроч. Прірва біля м. Трубчевськ слов’янському поселенню середини І тис.[239]. В усіх інших випадках ландшафт ланів слов’янського населення можна умовно реконструювати за топографією поселень, виходячи з якості розташованих поблизу ґрунтів. За етнографічними даними, оптимальне місцезнаходження ланів від поселень могло бути в радіусі 1—5 км від житла[240]. На рубежі н. е. поселення відзначались тривалою осілістю і тому, мабуть, населення використовувало під лани різні земельні ділянки — зволожені розчленовані пагорби, пагорби в заплавах річок, краї першої надзаплавної тераси. З І—II ст. використовуються здебільшого ландшафти надзаплавного та заплавного типу. Поселення стають менш тривалими, тому значно зростає ареал пам’яток цього часу, але щільність їх зменшується. В цей час дещо змінюється клімат у Східній Європі — середньорічні температури підвищуються, а вологість повітря зменшується[241]. Це, мабуть, якоюсь мірою пояснює зміни в господарчому укладі населення, що знайшло свій вияв в освоєнні нових територій, посиленні внутрішньої і зовнішньої міграції. Процес інтенсивного використання заплавних земель став характерною рисою населення лісостепової і поліської смуг майже до кінця І тис. Це може свідчити про те, що східнослов’янські племена орієнтувалися не на найродючіші і важкі для обробки чорноземні плато, а на легші для обробки ґрунти перших надзаплавних терас[242]. Можливо, що під городину використовували також болотяні сухі торф’яники і чорноземи у заплаві.