Чужинець в Олондрії (ЛП)

Я так часто падав з ліжка, що вони стягли матрац на підлогу, і я тепер спав на ньому, наче на сіннику десь на островах. На стільці біля моїх дверей сидів доглядальник, той самий червонолиций кирпатий чоловік, який прийшов мені на допомогу в першу мою ніч у Домах. Коли я запитав його ім'я, він сказав, що можу називати його Орду, що означає «Жолудь». Одного разу, коли я лежав, знесилений, і спостерігав, як він прибирає з підлоги моє блювотиння, я запитав його, чи вірить він в ангелів. Він кинув ганчірку у відро, не дивлячись на мене. — Принесу вам імбирного чаю, — ото й усе, що сказав.

Я писав листа за листом Жерцю Каменя, пояснюючи свої обставини і просячи про милосердя. Я писав Тіалон, просячи її повернутися. Орду дбав про те, щоб мої писання потрапляли до адресатів; він був чесною людиною; він щиро пообіцяв мені, що жоден мій лист ніколи не потрапить на материк. Ні жрець, ні його донька не відповіли на мої листи, але я продовжував писати їх, бо це заняття не давало моєму розуму знову й знову повертатися до диких думок: як би то увігнати олівець собі в зап'ясток. Я кружляв по кімнаті босоніж, зі сплутаним волоссям, в отому своєму позиченому одязі, і будував логіку, сперечаючись з власною тонкою тінню.

У деякі ночі ангел не приходила, і я спав, аж поки Орду не відчиняв двері й не кликав мене. Через деякий час тільки такі ранки могли змусити мене заплакати. Загартувавшись у протистоянні стражданню, я не мав захисту проти звичайного денного світла. Закривав обличчя руками і ридав.

Єдине, що могло мене тоді заспокоїти, — це двоколірна копія Роману Долини. Відлущена позолота на корінці, ілюстрації-дереворити. Фелхамі Рятується Втечею з Фортеці Біл. Король Зустрічає Лева. Грива зображеної істоти має насичений рожевий колір і симетрична, як колесо. Я заповзав у цю історію, занурювався в зациклений і формальний сюжет, де зимові битви і магічні перетворення, де відьма Бродліан під личиною слимака крилася у лісі в оточенні чотирьох білих свиней, де Фелхамі, вбитий, простягся на ложі з духмяної рути. Довго він їхав, і впала темрява, і місяць був йому товаришем. Рядки, що пробули незмінними усі вісімсот років, зодягнені в усю їх благородну ясність.