Чужинець в Олондрії (ЛП)

— Зроби це.

Вона помовчала.

— Ти дуже піддатливий на умовляння. Чи не хочеш спершу вислухати мою пропозицію?

— Мені цього не треба, — прошепелявив я. У мене розпухла губа — розсік уночі, падаючи.

Вона підтягла до себе бредіс — обтягнутий шкірою писарський дзиґлик, що стояв під стіною — і сіла, схрестивши ноги.

Я знову ліг. Її обличчя розташувалося трохи вище за моє, отож я міг добре придивитися до її вушного завитка і блакитного татуювання на скроні. Вона принесла з собою пошарпану скриньку для письма, і тепер відкрила її, поставивши собі на коліна, і вийняла малу книжечку в білій палітурці.

Прочистила горло. На фоні книжечки особливо помітною була брунатність її рук. Коли вона рухалася, по ній перебігала покліткована тінь од сітки, що захищала лампу.

— Для цього насправді ще зарано, — сказала вона, глянувши на мене, — але я подумала, що це допоможе тобі зрозуміти, яке лікування я маю на увазі.

Вона відкрила книжечку і прочитала: Бо нитка є тобі дороговказом. Бо ти зодягнений у світанок. Бо в полі знайшов ти захований скарб. Прихили ж коліна, мандрівниче, і візьми його. Цей скарб — слово. А тепер устань, підніми патерицю свою і йди, поки не знайдеш інше».

Вона закрила книжечку, погладила обкладинку.

— Цю книгу написав твій батько, — озвався я. — Коштовності з Каменю.

Вона подивилася на мене і усміхнулася.

— Ти її знаєш.

— Бачив у Бейні.

— Читав?

— Лише рядок чи два. Читав те, що там мовиться про ангелів.

Легкий рум'янець забарвив її щоки.

— Добре. Я щойно прочитала тобі уривок з глави про читання.

Читання, сказала вона: у цьому полягала її пропозиція. Уривок, який вона мені прочитала, був промовлений вустами богів. Ці слова були висічені на Камені, що його покійний вчитель її батька знайшов у пустелі, де блукав на почутий уві сні заклик. Читати Камінь і записувати прочитані слова було справою життя для батька, а її справа життя полягала в тому, щоб допомагати йому. Глава про читання була однією з перших, яку вони записали. Вона розповіла, що батько, осягнувши сенс тієї глави, скоцюрбився на підлозі й стогнав, немов народжував красу цього благословення.

Вона сказала, що читатиме мені.

— Гарна ідея, — погодився я. — І що воно має дати?

Вона нахмурила брови, але не з образи, а роздумуючи над запитанням. Її обличчя прибрало відсутнього вигляду, немов вона дослухалася до внутрішнього голосу.

— Думаю, — промовила нарешті, — те, що мучить тебе, — це втрата рівноваги, брак ладу. Писане слово несе в собі лад набагато більший, ніж мовлене слово. Я вважаю, що тобі слід читати, причому безупинно, читати все, що трапиться під руку. А коли ти втомишся, я читатиму тобі. Цей метод вже мав певний успіх. Я практикувала його з іншими. Один з них повернувся до своєї родини.