Чужинець в Олондрії (ЛП)
- Автор: Саматар София
- Серия: Олондрія #1
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Переводчик: mirabel.lv
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чужинець в Олондрії (ЛП)». Краткое содержание книги:
У відчаї Джевік шукає допомоги в жерців олондрійських релігій, однак швидко стає пішаком у боротьбі між двома найпотужнішими культами імперії. І хоч країна стоїть на порозі війни, йому доводиться протистояти привиду й дізнаватися історію дівчини, аби отримати хоч якийсь шанс стати вільним, звільнивши заразом і її. Це випробування кидає виклик його розумінню мистецтва й життя, батьківщини й вигнання, а також того, де проходять межі того «спокусливого некромантства», яким є для нього читання.
—❖ ♦ ❖—
Нагороди та номінації: Nebula Award Nominee for Best Novel (2013), Locus Award Nominee for Best First Novel (2014), World Fantasy Award for Best Novel (2014), IAFA William L. Crawford Fantasy Award (2014), British Fantasy Award for Best Fantasy Novel (the Robert Holdstock Award) (2014)
На знак жриці Мирос приніс напрочуд багато прикрашену лампу, інкрустовану кігтями й вусиками зі старовинного мосяжу, та поставив її на стіл. Тоді видерся на дзиґлик, загасив стельові світильники, зістрибнув звідти і загубився десь поміж тихого дзвону скляного листя. Кімната набула нової загадковості, і компанія враз стала виглядати ще театральнішою: очі у всіх здавалися глибоко запалими. З-за дерев до нас долинув ледь чутний сміх.
Придворний струснувся; темрява, схоже, відновила його енергію. Він простяг мені свою малу бліду долоню і представився:
— Орем, Верховний Жрець Авалеї.
— Джевік Тіомський.
Він засміявся. Його волосся було настільки сухим і чорним, що зовсім не відбивало світла, а червінь губів різко виділялося на вкритому пудрою обличчі.
— Я знаю, хто ти. Ми всі знаємо, хто ти. Однак ми доклали певних зусиль, аби побачити тебе особисто. Раді, що врешті зустрілися з тобою.
— Раді, — луною повторила жриця. Я подивився на неї. У темряві вона немов виросла, її груди й шия монументально здіймалися над чорною сукнею. Зачіска була схожа на бастіон, що боронить місто. — Я чула, — перейшла вона до головного, — що ти розмовляєш з ангелом.
Її риси коливалися у світлі, що струменіло від лампи. Я щиро пошкодував через те, що надто багато випив. Хотілося запитати ім'я дивного молодика в темному костюмі, але вирішив зосередитися на власному захисті. — Це правда, — відповів я.
— Розкажи нам усе, — зажадала жриця. І я, спершись на стіл, на єдиному подиху виклав історію про переслідування мене привидом, про ув'язнення і про шляхи Зотлілих Мертвих.
Коли я закінчив, жрець, стиснувши руками бильця крісла, обернувся до інших:
— Якщо це правда, ми знову зможемо влаштувати Нічний Ярмарок!
— Авжеж, — підтвердила жриця. — Але поки що занадто рано про це говорити. Спочатку ми маємо ретельно випробувати його. Нам потрібна певність.
— Так, звісно, — підтримав Орем.
— Що це таке — Нічний Ярмарок? — запитав я.
Жриця повернулася до мене, перебираючи пальцями агатове намисто на шиї. На висіченій масці її обличчя жили й мислили лише очі — подовгасті, чорні, прикриті повіками, відтіненими двома смужками яблучно-зеленої барви.
— Нічний Ярмарок, дитя моє, — це одне з безлічі благословень богині Авалеї. Його влаштовують в провінціях, по селах. Люди з’їздяться здалеку, аби купувати і продавати, їсти й пити, щоб веселитися разом хоча б одну ніч. А в центрі дійства завжди стоїть евнеаньї, покликаний відповісти на їхні запитання і втішити їх у скруті.
Евнеаньї — це містик, святий. «Одержимий ангелами».
Мені кров у жилах застигла.
— Якого роду запитання вони задають?
— Будь-якого роду, дитя моє. Ангели знають усе.
— Але я не можу говорити до неї. Я не хочу говорити до неї. Я хочу лише позбутися її та піти.
— Так, — промовила жриця. — Звісно, тобі б хотілося повернутися на батьківщину. Як у нас кажуть, вогонь рідного дому яскравіший за будь-який інший вогонь. А ще у нас кажуть, що холод рідного дому холодніший за будь-який інший. Крім того, ангела слід пошанувати, перш ніж він одійде.
— Авжеж, — втрутився жрець своїм заспокійливим тремким голосом. — Подібно як Дитя Снігу, що його ми прикликаємо для лікування лихоманки. Воно ніколи не відходить без жертви. Якщо пацієнт вилікувався, ми приносимо цьому ангелу листя базиліка й зерно, і тоді він тане…
На чолі мені виступив піт.
— Я не можу розмовляти з нею.
— Поки що не можеш, — заспокоїв Орем. — Це цілком природно. Ти не пробував. Наша пані допоможе тобі у першій спробі. Після цього поступово ставатиме легше.
— Ні, — вичавив я.
Жрець і жриця перезирнулися. Що стосується молодика зі скельцем в оці, то він чмихнув, запалив наступну цигарку й огидним рухом горла випустив кільця диму в бік блискотливих дерев.
— А я гадаю, що ти це зробиш, — промовив жрець, посміхаючись. Зуби в нього були досконалі, як срібний зливок. Коли він повертав голову, волосся йому шелестіло, наче віхоть чорної соломи. Не зводячи погляду зі жриці, він повторив: — Гадаю, ти це зробиш. Бо моя пані могутня. Вона має силу зробити те, що ти хочеш. Хіба ти не казав, що твоя співвітчизниця померла в горах? Як ти збираєшся роздобути її тіло без нашої допомоги? А з нашою допомогою все стає простим, немов у п'єсі. Вороги сильні, але наша пані сильніша.
Жриця випросталась. У темних глибинах її очей майнув зблиск.