Чужинець в Олондрії (ЛП)

Я потонув у жовтій оббивці крісла, на яке вона вказала. Нелегко було витримувати її розумний, дещо хтивий погляд. Вона промовила повільним, лунким голосом, і кожне її слово було вагомим, наче камінь, що падає у воду: — Тут ти у безпеці, дитино моя. Не бійся. Хто-небудь, принесіть йому напій.

Похмура дівчина вийшла з декоративного лісу і, наблизившись, опустила мені в долоні предмет, виготовлений зі скла й срібної філіграні.

— Дякую, — сказав я, обережно приймаючи його. Це було щось на зразок лампи, з круглим черевцем і чотирма срібними ніжками. Кілька подібних «ламп» стояло на низькому столику посеред кола гостей; з кожної стирчала вигнута рурка зі скла.

— Пив коли-небудь раніше лос? — запитала Верховна Жриця.

Я заперечливо похитав головою.

— Який ти щасливий, що скуштуєш його вперше! Отакий він, привілей молодості!

Навпроти мене сиділа худа, як дротик, молода пані з голодним виразом обличчя; її спідниці були прикрашені павичевим пір’ям, що мало коштувати щонайменше цілий маєток. Вона взяла зі столу одне з тих барилець, вклала рурку до вуст і заходилася смоктати, підморгнувши мені фарбованим оком. Стовпчик золотистої рідини наповнив рурку. Я пішов за її прикладом і зробив обережний ковток з врученого мені барильця. Язик занурився в густу, солодку й міцну персикову настоянку, що її олондрійська аристократія вживає як відновлювальний та відсвіжний напій. Ії аромат і вогняна консистенція перевищували всяку міру: в мене склалося враження, наче я п’ю нерозведені парфуми. Однак, коли минулася коротка хвиля нудоти, мої судини наповнилися енергією. Я вдруге подякував Верховній Жриці, і вона навіть злегка реготнула, ледь розтуливши губи, при тому що досі ще жодного разу не посміхнулася.

Кімната розпливалася, підточена дією лосу. Лютніст знову взяв свій інструмент, і липке повітря наповнилося сумними звуками, а гості поринули в розмови, жартували й попивали свої напої, занадто ввічливі або занадто пихаті, аби помічати мою присутність. Пані, яка допіру допомогла мені з напоєм, била себе рукою в пласкі груди так, що аж їй бряжчали золоті браслети, і супроводила це заняття серією безпорадних вигуків; обіч неї якийсь чудного вигляду чоловік, молодий, але з колючим мертвотно-білим волоссям, щось оповідав, щоразу перериваючи себе презирливим знизуванням плечима. Ще один юнак намагався підпалити свій черевик; інший, розчервонілий красень, лежав на підлозі, а голова його спочивала на тілі гончака. Злодійкувата мавпа згорнулася калачиком на колінах фарбованої позолотою красуні, й та своїми доглянутими відбіленими нігтями чухала хитрій тваринці вуха. Були серед гостей стрункий придворний, одягнений у шовк персикової барви, і пані середнього віку з пучками фіалок над вухами, чиї щоки з кожним випитим ковтком лосу щораз більше обвисали. Серед слуг, що сиділи на підлозі, я помітив ніссіанську рабиню фатальної краси; вона тулилася щокою до руки, простягненої на порожньому кріслі.