Чужинець в Олондрії (ЛП)
- Автор: Саматар София
- Серия: Олондрія #1
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Переводчик: mirabel.lv
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чужинець в Олондрії (ЛП)». Краткое содержание книги:
У відчаї Джевік шукає допомоги в жерців олондрійських релігій, однак швидко стає пішаком у боротьбі між двома найпотужнішими культами імперії. І хоч країна стоїть на порозі війни, йому доводиться протистояти привиду й дізнаватися історію дівчини, аби отримати хоч якийсь шанс стати вільним, звільнивши заразом і її. Це випробування кидає виклик його розумінню мистецтва й життя, батьківщини й вигнання, а також того, де проходять межі того «спокусливого некромантства», яким є для нього читання.
—❖ ♦ ❖—
Нагороди та номінації: Nebula Award Nominee for Best Novel (2013), Locus Award Nominee for Best First Novel (2014), World Fantasy Award for Best Novel (2014), IAFA William L. Crawford Fantasy Award (2014), British Fantasy Award for Best Fantasy Novel (the Robert Holdstock Award) (2014)
— І він переслідував короля? — мій голос зробився дуже тихим.
— Цього ніхто не знає. Більше схоже на те, що він переслідував королеву. Бо хоча після його смерті вона й написала ще кілька п'єс, включаючи Юну Діву з Квітами, і дев'ятий том поезій, але почала жувати листя мілім — спадкова вада — і, як тобі відомо, померла у віці п'ятдесяти років.
— Ти ж не віриш у те, що щойно сказала, — в Ангелів Переслідування.
Її очі, пильні та ясні, витримали мій погляд.
— Ні, Джевіку, не вірю.
— Тоді як ти можеш це пояснити? І не кажи про божевілля. Не кажи.
Їй вирвалось коротке зітхання, таке легке, як спогад про дихання.
Я відвернувся од неї і втупився у своє гіпсове небо. Але вона продовжувала сидіти, так довго, що я врешті знову повернув голову до неї. Вона прикипіла поглядом до ніжки мого ліжка.
— Це було б занадто просто, — прошелестіла вона. — Ангели. Тому що боги говорять не так, як говоримо ми.
І яким же чином говорять боги?
У закономірностях; у письмі.
Але іноді здавалося, що вона їх не чує. Її поведінка ставала різкою і нервовою; вона грюкала дверима за собою. Упершись в своїх безплідних зусиллях довести Висновок Ури, так сильно натискала мені пером над оком, аж протинала шкіру. Вона думала, що повинна була статися якась зміна: посилення тепла в кровотоку, розширення чола, бодай мізерне.
— Ти слухаєш, коли я читаю? Слухаєш, Джевіку?
Якось в один із тих розрізів упала сльозина, що викотилася їй з ока. Запекло, немов увійшло жало.
Сірі Доми не є жорстокими. Вони добрі. Кожен день починається з прогулянки для тих, хто не надто божевільний, щоб вставати і ходити. Йдеш широким коридором, де завжди горять світильники, і кожен з них забраний у дротяну сітку, а відтак виходиш через великі подвійні двері в сад. Сад дикий, власне просто порослий травою схил, оточений муром. Моря звідси не видно, але здається, що воно відбивається в небі. Повітря сильно насичене йодом. Одного разу в нижній частині схилу жінка з пов'язками на руках знайшла чайку зі зламаним крилом.
Якось вранці Тіалон прийшла в сад одвідати мене. Я сидів під муром з книжкою, і її довга тінь впала на сторінку.
— Джевіку, — покликала вона. — Як ти почуваєшся?
Я, прижмурившись, дивився на неї.
— Як бачиш.
Вона сіла поряд і поклала свою скриньку в траву, що іскрилася на сонці.
— Ти рано, — сказав я.
— На вулиці так гарно, що я просто не змогла всидіти. — Вона була в безтурботному, блаженному настрої; відкинулася назад, щоб споглядати небо. — Довкола починає пахнути осінню, хоча ще тепло. Пахне камінням, як у старій пісні. Знаєш цю пісню?
Вона зайшлася від сміху:
— З цього моменту пісня стає такою сентиментальною, просто жах! Мені подобаються лише перші рядки, де осінь, шепіт, пахне камінням… Що ти читаєш?
Я підняв книжку, щоб показати: це була моя копія Олондрійської Лірики.
Вона мовчки дивилася на неї якусь хвилинку. А тоді якимось напруженим голосом порадила:
— Це рідкісна копія. Стара. Маєш добре її пильнувати.
Вона сиділа, спершись спиною на мур, раптом її опанувала пригніченість. Я не звик бачити її в такому яскравому світлі. Здавалося, що незмінна темна вовна її одягу посипана блискучим порошком; блиск ланцюжка її окулярів мене засліпив. Не можу сказати, чи справді їй тремтіли губи, а чи це була сонячна омана.