Чужинець в Олондрії (ЛП)

Таємницю того незайнятого крісла викрила радше пауза, що раптом настала посеред шуму, аніж якийсь спеціальний знак. Уся зібрана в кімнаті компанія, як один, захотіла набрати дихання, ще й лютня замовкла, щоправда, лише на мить, роблячи стрибок між двома нотами. Коли цей момент минув, музика й сміх поновилися, але я встиг побачити його — мовчазну постать, яка стояла поза колом зібраних, спиною до нас; одну руку він заклав за спину, і рука ця аж по кісточки тонула в пінному мереживі, що лилося з темного рукава. Він нахилився, аби погодувати мавпу, що сиділа серед листя тюльпанового дерева, обтяженого скляними квітами фуксії. Могло здатися, що він був там завжди — на непевній території удекорованої галявини.

А потім він обернувся, і якась лиха випадковість у поєднанні з випарами лоса змусили мене повірити, що я упізнав його. Те, яким способом він повернувся до мене, його дикий рот, його занурений у себе погляд упевнили мене, що я бачу перед собою кестеньїйського танцюриста з Бейна. Шок струснув усе моє єство, мені забракло повітря, шкіра вкрилася потом; уявив собі, що бачу його таким, яким він був у борделі, в усій його жорстокій красі й ореолі божевілля, — якимось чином перенесеним до цієї вишуканої оселі, повної аристократів. У наступний момент жахлива подібність розчинилася, і я знову зміг дихати, коли зодягнена у темне постать рушила і приєдналася до кола, позбувшись схожості з танцюристом, за винятком певної чистоти рис, неперевершеної витонченості й імпозантного зросту.

Він з розгону сів у оббите оксамитом крісло й запалив цигарку. І в ту ж мить опинився під перехресним вогнем поглядів — йому пускали бісики й шепотілися: загальна розмова зів'яла, і в кімнату закралася майже невловна нудьга, що псувала притаманну салонові атмосферу зачарованої скрині зі скарбами. Молодий чоловік, винуватець того збурення, відкинувся у кріслі. Він дедалі менше скидався на того танцюриста, котрий мене так збентежив: його волосся через надмірну довжину було зав'язане на шиї у вузол; голову вінчала чорна ярмулка, а кругле скельце в правому оці робило його схожим на ювеліра або молодого писаря. Він робив враження зарозумілого, старанного, трохи розпусного юнака, родовитого і давно звиклого до виявів покори. Та все ж було дещо, що споріднювало його з кестеньїйським танцюристом: магнетизм, що полягав у поєднанні краси і натяку на загрозу.