Право на пиво
- Автор: Копил Віталій, Сандлер Юлія
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-90-6
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Право на пиво». Краткое содержание книги:
Пам’ятайте тільки про одне: якщо навіть гарного пива надто багато — це погано. Тому п’ємо в міру! Де мій келих? Наливай!
Не секрет, що пиво є улюбленим напоєм фанів, тобто аматорів фантастики. І саме конкурс оповідань про пиво викликав широкий резонанс серед письменницької та читацької громадськості. Отже, відкоркуйте пляшечку «Оболоні» і починайте читати. Це чтиво пасує під пиво!
— Більше Вам немає чого повідомити?
— Ні.
— Пане Пуаро, ваші слова будуть ретельно перевірені. І у разі виявлення будь-яких відомостей, які ви приховали… Одне слово, я одержав із Землі найвищі повноваження. Ще раз запитую, вам більше немає чого повідомити?
Маленький кругловидий чоловік кинув швидкий, боязкий погляд своїх маленьких чорних очей на яскраво-червоний значок на грудях Холмса:
— Н-н-і-і, більше мені нема чого сказати.
10 годин до розрахункового часу прибуття «Гермеса» у космопорт «Незалежний», планета Аріадна.
— …Пане Гуров, а яка мета ваших відвідин Аріадни?
— Ну, з огляду на ваші широкі повноваження, — широкоплечий високий блакитноокий росіянин з посмішкою кивнув головою на груди капітана, — офіційну версію для моєї дружини — ділова поїздка — я озвучувати не буду. Я летів на Аріадну до своєї подружки.
— Летіти за 237 світлових років до подружки?
— Ми, росіяни, широкі натури, — Гуров, немовби перепрошуючи, розвів руками.
— Ім’я подружки?
Бізнесмен важко зітхнув:
— Міранда Грей, жителька Нью-Москоу, вулиця Першого Десанту на Марс, будинок дев’ять, квартира п’ятдесят дев’ять. Тільки, кеп, акуратніше. Вона одружена.
— Це не від мене залежить, — буркнув Холмс. — А тепер, будь ласка, докладно ваші дії з десятої вечора восьмого лютого, до восьмої ранку дев’ятого.
— О, це просто. Весь вечір і практично всю ніч я просидів у корабельному барі. Спочатку у компанії панів Бонда, Пуаро і місс Марпл. Потім пан Пуаро і місс Марпл пішли спати. Принаймні, так вони сказали. Ми залишилися з паном Бондом. Але потім застрайкував і він, залишивши мене на самоті з зеленим змієм. Приблизно о четвертій ранку я дістався до своєї каюти, де мене і знайшов ваш бравий помічник.
— О котрій годині вас залишили пан Пуаро і місс Марпл?
— Так, дайте-но згадати. Це була… третя, так третя пляшка «Смирноффа»… Отже година… точно! Між одинадцятою п’ятнадцять і пів на дванадцяту ночі.
— А коли пішов пан Бонд?
— І це дуже просто. Пляшка «Оболоні» — перша година ночі.
— О першій годині попівночі ви ще пили пиво?
— Я вважаю, що кожна справа, тим більше пиття, має бути красиво довершена. Ми, росіяни, кажемо: «Щоб костюмчик сидів». А ніщо не додає такого блиску завершення, не має такого блискучого фінішного полірування, як пляшечка гарного пивця.
— Більше вам нема чого сказати, окрім такого живописного пасажу?
— На жаль, — росіянин знову винувато розвів руками.
— Пане Гуров, ваші показання будуть ретельно перевірені. І у випадку виявлення будь-яких відомостей, які ви приховали, я буду змушений, використовуючи свої високі повноваження…
— Капітане, все зрозуміло. Якщо Земля дає АА01, то ясно, що тут не до жартів. Я сказав усе.
9 годин до розрахункового часу прибуття «Гермеса» у космопорт «Незалежний», планета Аріадна.
— Місс Марпл, з якою метою ви вирішили відвідати Аріадну?
— Потренуватися на полігоні «Чумацький шлях». Його дуже оновили, — яскрава блондинка відкинулась на спинку крісла, закинула ногу на ногу, і, примружившись, подивилася на капітана.
— Ви робили попередню заявку?
— Цього не потрібно. Я віце-чемпіон 142-го всегалактичного чемпіонату з космічного фрістайлу, — у зелених жіночих очах стрибали бісики.
— Micс Марпл, тепер, будь ласка, згадайте, що ви робили з десятої вечора восьмого числа до восьмої ранку дев’ятого?
Дівчина на мить задумалася, провела язичком по губах.
— Отже так. Увечері ми всі, крім пана Мюррея, сиділи у барі, відзначали успішний вихід з Гіпера. Наприкінці вечірки росіянин почав говорити мені двозначні компліменти. Але він явно не на мій смак — самовпевнений, красивий самець. Тому, пославшись на втому, я вирішила піти. Зі мною піднявся і пан Пуаро, якому темп спустошення бару, заданий росіянином і аріаднянським аташе, був явно не до снаги.
— Вас не намагався проводжати пан Гуров?
— Він одразу зрозумів, що зі мною йому ніщо не світить. До речі, тому він так і поводиться зі мною.
— Як?
— Нахабно, на межі хамства.
— Повернемося до того вечора, місс Марпл.
— Разом із паном Пуаро ми пішли до житлового відсіку. Там, біля відчинених дверей своєї каюти стояв пан Мюррей. Ми побажали один одному спокійної ночі і розійшлися по своїх каютах.
— Коли Ви заходили до своєї каюти, пан Мюррей залишався у коридорі?
— Не знаю. Я звикла, що чоловіки мені дивляться услід, а не навпаки, — дівчина ледь помітно звела лопатки, від чого її груди відразу продемонстрували всю пишноту п’ятого розміру.